життєвої правди. Як штрих наведемо один лише приклад.
Колись, як ще не була закінчена війна, Ф. Маківчук редагував
республіканську молодіжну газету. Час був тривожний, ще не
спокійний, і ось один співробітник, видно, не з хороброго де#
сятка, звернувся до редактора з заявою, аби йому видали осо#
бисту зброю. Маківчук прочитав заяву, загадково блиснув очи#
ма на співробітника і, взявши червоний олівець, черконув ре#
золюцію: "Видати "Катюшу"!
Не знаю, де нині отой журналіст. Десь він давно загубився. А
ось легенда про маківчуківську дотепну іронію живе й досі.
Але звернімось до більш реалістичних фактів. Найперше від#
мітимо, що Ф. Маківчук, з його мудрим талантом сатирика,
не впав з неба та й не гепнувся одразу в крісло головного ре#
дактора журналу "Перець". Спершу він, як і всі люди, народив#
ся на світ. Сталося це 9 вересня 1912 року у селі Кордишівці,
що на Вінниччині, поблизу відомої всім залізничної станції Ко#
зятин. Хлопчик, як помітили батьки, повивальна бабця й одно#
сельці, був щедро наділений гумором. Але, на жаль, тоді ще
"Перця" і в помині не було. Бо журнал почне своє існування аж
у двадцяті роки. Тому малому Федькові доводилось і худобу па#
сти, і по господарству допомагати, і вчитися в школі, а вдома
"Кобзаря" вечорами запоєм читати. Після семирічки була Бер#
дичівська профшкола, а там кооперативний технікум, а згодом,
уже у зрілому віці, і Київський педагогічний інститут.
Та не педагогом, як бачимо, судилося стати Маківчукові, а га#
зетярем, журналістом, письменником#сатириком. І нині, після
багатьох років (і щасливих, і буремних, і тяжких), поїдьте ви у
Старокостянтинів чи в Кам'янець#Подільський на Хмельниччині,
і вам стільки розкажуть про Маківчука, що тільки записуй чи в
пам'яті закарбовуй! Тут він працював у районній та обласній
комсомольських газетах, був активним учасником будівництва
нового життя, виконував всілякі партійні доручення, дзвінко
співав, як то колись було, коли збиралися пленуми, активи чи
5