3
15 липня 1937 року в катівні столичної
Лук'янівської в'язниці за вироком виїзної
сесії Військової колегії Верховного Суду
СРСР від 14 липня того ж року "контрре
волюціонера, терориста" Василя Губенка
Чечвянського було розстріляно.
...У протоколі закритого судового за
сідання було записано: "Винним себе не
визнав, від останнього слова відмовився".
Та за цим скупим лиховісним канцелярським рядком, що
увінчувала безкомпромісна крапка, наче зримо поставав сам...
Василь. Із його неординарним характеромвдачею — нескоре
ним, мужнім, неподоланним... Та непохитною вірою у всеоб'
ємну правоту — що колись, крізь морок суцільної брехні та
мракобісся, до поколінь прийдешніх таки долине світло живо
цілющої Правди...
Таким твердим та непохитним у власних принципах знали Ва
силя Чечвянського за життя його рідні, близькі та друзі...
Якщо послуговуватись революційнобільшовицькою термі
нологією, то народився майбутній "ворог народу" 12 березня
1888 року на хуторі Чечва, що на Слобожанщині, в родині
відставного вояка царської армії Михайла Кіндратовича Губен
ка та його подружини Параски Балаш, простої селянки із В'язо
вого.
У багатодітній родині із сімнадцяти дітей Василь був "перва
ком", як образно жартував молодший за нього на рік брат Пав
ло (майбутній легендарний Остап Вишня). Від меншого ж бра
та, що дуже полюбляв вигадувати всілякі прізвища, перейняв і
собі цю грайливу затію.
Тож і не дивина, що різноманітні псевдоніми — В. Ч., Вас. Ч.,
Василь Грунський, Василь Чечвянський, ЧечвянськийКолюмб,
— якими згодом підписував свої веселі твори недавній випуск
ник Київської військовофельдшерської школи і практикуючий
після неї по госпіталях медбрат Василь Губенко, тільки так за
рясніли на шпальтах армійських газет.
СМІХ,
ЩО КУЛІ НЕ БЕРУТЬ...