
І СІЛЬ, І ПЕРЕЦЬ...
У «Перці» кажуть: «Якщо треба комусь (бюрократу,
хапузі, бракоробові, губителеві природи і т. д.) насипати на
хвіст солі, то це віртуозно зробить наш художник-карикату-
рист Володимир Солонько».
Відомо, що сатира — річ тонка. Тут треба точно відміряти
порцію того перцю чи солі. Щоб було — «саме враз».
То на перший погляд усе просто: уздрів щось кумедне,
підмітив негативну людську ваду — і давай, перчи... Висипав
не одну жменю гіркого, а воно... не смішно.
Тут, як не крути, а без таланту не обійтися... Без нього на
перчанську кухну і не потикайся.
І хоча Володимир Солонько закінчив і Київську художню
середню школу ім. Т. Г. Шевченка, і Київський державний
художній інститут, але не там навчили його помічати смішне
у нашому часто й не зовсім веселому житті.
Це — Божа іскра.
Після закінчення вузу художник чимало попрацював
у республіканській «Рекламі». Та коли, розрекламовані ним
товари, хутко почали зникати з магазинів, перчани вирішили:
«Треба брати Володимира до себе в штат. Бо якщо й далі так
піде, то для покупців настануть ще гірші часи».
Відтоді він не рекламує товари, а навпаки — малює черги
до прилавків, хамлюг, хабарників...
Що ще любить художник? Безперечно — свою дружину
і двох доньок — Аню й Оленку. Любить вирощувати
помідори, огірки, патисони... І не тільки вирощувати,
а й засолювати на зиму...
А не любить? Як ви уже здогадалися — негативних героїв
своїх карикатур, яких ви зустрінете у цій симпатичній
і веселій книжці. Зустрінетеся і ще раз переконаєтеся, що для
них Володимир Солонько не жаліє ні солі, ні перцю...
Михайло ПРУДНИК.
4