
ХОР ВОЛАЮЧИХ У ПУСТЕЛІ
Громадськість за останні рік-півтора здорово розпереза-
лася. Начиталася матеріалів пленумів, завчила напам’ять
резолюції недавньої всесоюзної партконференції і поступово
починає вірити, що вона — вирішальна сила, а не набір
коліщаток і гвинтиків у механізмі адміністративно-командної
системи. А повіривши, суне носа навіть туди, що донедавна
вважалося вотчиною втаємничених. І, треба визнати, інколи
небезуспішно суне.
Який чудовий проект перетворення Дніпра на стічну
канаву угробила! Скільки мільйонів карбованців можна було
б угепати в Дніпро-Бузький канал і дамбу, яка хоч і не
повернула б Славутич назад, зате б надійно відгородила його
від моря!
Поховавши світлі надії керівних меліораторів на рекордні
обсяги освоєння коштів і переможні реляції, вона, громадсь-
кість, намагається тепер стати поперек прогресу в енергетиці.
її чомусь не переповнює гордість за перспективу мати
практично в кожній області України свою АЕС. Чорнобиля,
бачте, досі забути не може. І навіть такий, здавалося б,
5