
ЗЕЛЕНУ ПОТВОРУ —
ГЕТЬ З НАШОГО ДВОРУ
Усі ми відчуваємо — нові часи настали. У холодочку
не відсидишся. Гуртом налягати треба на те, чого не
доробили. Інтенсифікація, автоматизація, науково-тех-
нічний прогрес — це не тільки слова, за ними — напо-
леглива праця до сьомого поту. Без розкачки. Без пере-
курів. І, звичайно ж, на тверезу голову. Бо лише хліб
на ноги ставить, а горілка з ніг валить.
Набридло терпіти тих, кого вона родила, кого хрес-
тила, кого, зрештою, і в гроб ужене. Не по дорозі й з
тими, хто поблажливо усміхається, вбачаючи у так зва-
ному поміркованому чаркуванні невеликий гріх: мовляв,
не той п’яниця, що п’є, а той, впивається; можна,
мовляв, пити, та ума не пропити. Але ж відомо, що лихо
підкрадається непомітно: спочатку чоловік потроху при-
чащається, а далі якось воно само виходить, що не живе
він, а куняє й наливає, наливає — випиває, випиває і
куняє...
Мудро народом сказано: хто вино любить, той сам
себе губить. Та якби ж то тільки себе!
Роботі від того триклятущого зілля — неминуча згу-
ба: через нього і брак, і нещасні випадки, і аварії. І пов-
на безвідповідальність.
3