іще не те що Іваном Івановичем, а навіть Ваньком він
не був,— тільки Сварником та Івановичем. Бо, як відо-
мо, кожен із нас чомусь народжується без власного
імені.
А пощастило тому, що народився він того дня в
с. Лисогірці (нині Деражнянського району), яке на
славному своїм гумором Поділлі знаходиться. Отож
звідти (а як точніше, то од мами — веселої та дотепної
подолянки) у Івана дар до слова веселого та дотепного
й узявся. А не кожному-бо щастить на таке розжитися.
Пощастило йому і додому з війни повернутися, хоча
мати й одержала була на нього із братом «похоронку»...
Сам Іван Сварник, як уже мовилося, вважає, що йо-
му й далі щастило та щастить: і Львівський університет
закінчити пощастило, і в 1956 році вперше у «Перці»
надрукувати свою байку пощастило, і першу збірку «На
чисту воду» в 196'2 році видати та бути того ж року
прийнятим до Спілки письменників пощастило, потім по-
щастило видати іш,е не одну та не дві книжки...
А от нам думається, що на самому тільки везінні він
усе-таки далеко не в’їхав би. Тут, думається, не обій-
шлося без того, щоб і сам не впрягався. У роботу. Тим
паче, що роботи Іван Іванович не боїться: чимало тру-
дився на освітянській ниві, працював у Львівському ви-
давництві «Каменяр». Та й досі працює — тепер уже в
журналі «Жовтень», що у Львові видається. Відділом
поезії заправляє. А його дотепні, гострі, а то й просто
веселі байки, притчі та віршовані гуморески свідчать,
що він і над ними наполегливо працює.
Хай же йому щастить, хай працюється!
Д. МОЛЯКЕВИЧ.
4