
— На борщ?
— На борщ. А може, й вінегрету зроблю.
—Так і капустин ж треба?
— Еге ж, і капустин...
— Та ще якби й свіженької?
— А певно ж! 3 свіженької борщик смачнішим буде.
— А якої тобі? «Слави» чи «Димерської»?
— Краще давай «Слави». У неї головки більші, так
і на салатик вистачить. Коли нашаткувати, помастити
свіженькою олійною—а в тебе ж, чула, е свіжа,— то
такий салатик вийде, що й пальчики оближеш.
— То тобі й олійки заодно?
— Атож, я ось і пляшечку прихопила. Півлітровку.
— А хіба ти борщ пісний варитимеш?
— Та ні, з м'ясцем. М’ясця Килина, спасибі їй, дала,
кабанця заколола. Та ти не сумнівайся— наливай! Олія
в господарстві не пропаде.
— Ще б пак!
— А коли вже в погріб ідеш, то й томату прихопи.
Мій Степан і слухати про оцет не хоче, йому щоб борщ
заправляла томатом, та ще й з найкращого сорту помі-
дорів.
— «Донецького» чи «Київського»?
— Та краще того й другого давай, бо як не догоджу
Степанові...
— То, може, й моркви підкинути?
— Давай і морквички!
— Та перцю червоного?
— І перчику... Не відмовлюсь.
— А дулі не хочеш?
— Якої?
— А з трьох пальців!
— Як так?
— А так! Хоч це й некультурно з мого боку, вибачай
7