
ЩАСЛИВА ПОРА
Щодня після роботи наша родина кудись поспі-
шала. До магазину, на базар, у кіно, в театр,
у цирк, в універмаг.
Гадали, полегшає восени. Та де там!
Пішли гриби і жовте листя.
Взимку — лижі і ковзани. Весною — квіти і мете-
лики. Влітку — риба й озеро. А на додачу до кож-
ної пори року — магазин, базар, кіно, театр, цирк.
І, нарешті... яке щастя! Сьогодні вперше за п’ять
з половиною років ми нікуди не поспішаємо. Сиди-
мо вдома і з такою насолодою смакуємо відпочинок,
ніби не сиділи спокійно з десяток років.
— Яке щастя,— шепоче дружина з канапи.
— Яке щастя,— розправляє зморені ноги моя
старенька матуся.
— Яке щастя,— говорить синок-п’ятикласник, чи-
таючи книжку.
— Ваше щастя тепер надовго,— порадував нас
майстер Андрій, який порався біля карбюратора.—
Бо ваша автомашина вже майже бабуся. Відтепер
не дні, а тижні і місяці на ремонті стоятиме.
10