
Варивода. Ех, Тимофію Дем’яновичу! Яка
тепер з мене допомога? Двічі молодим не бути...
Живиця. Не прикидайся, не вдавай із себе
немічного. Сам добре знаєш, що у нас багато ще
всякого діла. От про наші вулиці говоримо. Справ-
ді, ганьба і затор у житті. Надумали ми зробити
завтра недільник, щоб ваші Голозубинці привести
у християнський вид. Радився я з партійними хлоп-
цями, так вони підтримують мене. Починайте, ка-
жуть, вашою першою бригадою, а потім ми все
село на таке діло збудоражимо, бо справді велике
свинство!
Варивода. Зрозумів. Наша перша бригада
вроді почин зробить, а потім уже всі за її при-
кладом підуть. Самособою.
Живиця. Почин там, чи якось інакше скажемо,
а добре діло зробимо. Оце ж і тебе, Трохимовичу,
прошу — допоможи людям.
Варивода. Яка вже з мене допомога?
Живиця. А така, що на бульдозера сядеш.
Сподіваюся, що зумієш з місця його зрушить?
Варивода. О, мене він послуха! Микола Ва-
ривода не останнім трактористом був, ну й буль-
дозера доводилось водить, діло знайоме. Але ска-
жу тобі, Тимофію Дем’яновичу, що за кермо не
сяду, нехай уже молодші, для них дорогу даємо.
Живиця. Чудернацька ти, Миколо, людина!
(До Катерини). Катерино Степанівно! Як видно
ваш чоловік з другої держави приїхав, не знає,
що цієї пори у нас робиться.
Катерина. Учора він ледве додому з «Ромаш-
ки» доліз, де вже йому знати!
Варивода. Мовчи! Твоє діло?!
7