
сміття з усього виселку. Ото звідти й приволік
якось здоровенну порохняву костомаху.
— Тю, дурний! — сказав Мишко. — Який же з
неї наїдок?.. Дарма старався.
— Одну хвилиночку! — сказав я. — А може й
недарма... Чи не здається тобі, Миш, що точнісінь-
ко таку штукенцію ми бачили на тому тижні, як
були в музеї?
Жуйбарс охоче поміняв костомаху на половину
котлети із скибкою хліба, і ми кинулися до біолога
Корнія Максимовича.
— Точно! — сказав він. — Молодці хлопці... Де
знайшли?
Отут би й віддати належне Жуйбарсу, але ми
без зайвих слів показали в бік глинища.
Корній Максимович урочисто замкнув костомаху
в шухляді.
А тижнів десь за два в обласній газеті надруку-
вали такий допис:
«Добре поставлено викладання біології в селищ-
ній школі-десятирічці № 1. Не обмежуючись під-
ручником, учитель К. М. Комашка проводить з уч-
нями екскурсії по околицях рідного селища, вихо-
вує в школярів любов до природи й допитливість.
І це дає чудові плоди. Нещодавно з допомогою сво-
їх юних помічників учитель-ентузіаст відшукав зуб
мамонта. Знахідка зацікавила науковців».
— Тю! — сказав Мишко. — Це ж було зовсім
не так.
— Не тюкай! — сказав я. — Згадай Жуйбарса.
Наприкінці першої чверті, коли з дерев за вік-
нами нашого класу вже облетіло руде листя, на
6