
ВОВЧА ЛЮБОВ
Затиснув Вовк Ягня в кутку вівчарні,
І каже: — Подивись, який я гарний!
Давай віднині в мирі будем жить,
І, скільки віку нашого, дружить.
Та не тремти... Не бійсь мене, дурненьке...
Яке ж бо ти невміле й молоде...
Ягня зубами з переляку дзенька,
І тихо, куди Вовк указує, іде.
Бреде вівчарнею, як п’яне, навмання,
І мов пропасниця Ягнятком бідним трусить,
А де подінешся, хіба ж то хоче—мусить
До Вовка в лапи простувать Ягня.
10