
— Фу! — полегшено зітхнув Семен Гаврилович,
витираючи чоло. Здавалося, він розв’язав якусь важ-
ливу справу, після чого вже має право і перепочити.
Щойно з його кабінету вийшов кремезний чолов’я-
га в темносиній толстовці, з польовою заяложеною
сумкою, ремінці якої були намотані на здоровен-
ний кулак. Широке обличчя грало посмішкою.
Спустившись по мармурових сходах, чолов’яга
залишив будинок міністерства й попрямував у рес-
торан «Театральний». Сів там за вільний столик,
гукнув до літньої офіціантки: «Ей, дєвушка», — і
звелів подати все те, що замовляється під такий доб-
рий настрій.
Чолов’яга цей — давній знайомий Семена Гаври-
ловича — Архип Тимофійович. Колись, років шіст-
5