
Семен Гаврилович сидів у своєму кабінеті й зажу-
рено думав: «Що мені робити з цим колишнім прия-
телем?»
Та Архип Тимофійович обірвав його мовчанку:
— Що тут думати?! Черкни записку — і все.
Нічого на це не відповівши, Семен Гаврилович
набрав номер телефону начальника сусіднього
управління. Після недовгої розмови поклав трубку
й сказав:
— Він тебе влаштує. Але пам’ятай...
— Та що ти турбуєшся? Ти що — мене не
знаєш? — схопився Архип Тимофійович. — Чи я
тебе коли підводив?!
Випровадивши настирливого відвідувача, Семен
Гаврилович справді відчув полегшення.
— Як важко мати таких приятелів, — міркував
він. — Але тепер уже справу влаштовано якщо
не назавжди, то, принаймні, на кілька років. Прав-
да, можуть образитися, що порекомендував такого
робітничка. Та де ж його подіти...
Але Семен Гаврилович дуже помилився в своїх
розрахунках. Не минуло й чотирьох місяців, як він
почув у телефонній трубці знайомий соковитий бас:
— Здоров, друже! Як поживаєш? Оце дзвоню з
вокзалу. Коли будеш у себе? Хочу заїхати до тебе
відносно роботи. В чому справа, питаєш? Приїду
й розкажу, як другові...
Уявіть собі, що було на душі Семена Гаврилови-
ча. Він безнадійно опустив руки. Раптом схопився,
пройшовся по кабінету. Сів, натиснув кнопку дзвін-
ка. Увійшла секретарка.
— Викличте машину. Або ні... Ідіть... Потім по-
кличу...
9