
і ресторації не збудовані.
Пригорнутися до моло-
дички якої симпатичної,
то де там — хоч би щер-
бата вишукалася...
А тут холодюка віч-
на. І ніде зогрітися, ніде
душею спочить...
- Хоч вішайся!.. -
пробурчав господь бог.
Так мотузка нема. І зно-
ву ж таки: за що його, ге-
монського, вчепити, коли кругом — пустота?
Витав господь бог, бурчав — і раптом об щось як
гепнеться!
— Тю, — гукнув з переляку.
— Не «тю», а Сатана, — прохрипіло з темряви.
— Чого приліз? — визвіривсь Саваоф. — В пу-
стоті один я маю витати.
— Витало б тебе на мотовило — трохи печінки не
одбив! — вилаявся Сатана. — Не будь я безсмерт-
ним, — гигнув би од тво-
го витання.
— Хто безсмертний?
— Я безсмертний.
— Брешеш!
Сам брешеш! Со-
ромно, бозю! Хто на
страшному суді грішни-
ків від тебе приймати бу-
де? Я! Заслаб на голову?
Забув?
6