
Настрій у Павлуші був чудовий. Сприяло цьому
все: і перспектива побачення з нареченою (Павлу-
ша був дуже закоханий), і прекрасна погода, і, го-
ловне, те, що в кишені Павлушиній лежала новень-
ка, тільки-но з друкарні, збірка Павлушиних поезій
з авторовою присвятою: «Незрівнянній Олені —
зорі моїй вогненній».
Коли додати, що збірка була першою збіркою
Павлушиних творів, не буде нічого дивного, що
Павлуша весь час нетерпляче дивився на годинни-
ка, багато курив і щохвилини перебігав від одного
вікна до другого.
Коли поїзд зупинився на якійсь дачній зупинці,
одна з блондинок, що до того весь час уважно сте-
жила за Павлушею і його нервовими рухами, поча-
ла щось тихо шепотіти своїй сусідці. Не трудно було
догадатися, що причиною того шепотіння був Пав-
луша, бо друга блондинка теж, ніби випадково, по-
глянула на Павлушу і кивнула головою — мовляв,
«так».
Помітивши це, Павлуша подумав:
— Впізнали... Приємно! Мене уже помічає публі-
ка. Значить, вони десь бачили мого портрета, чита-
ли мої твори. Приємно, чорт забери! Як здаватиму
до друку другу збірку, треба буде коротеньку авто-
біографію встругнути з портретиком. Для популяри-
зації воно не завадить. Бач, як вони на мене див-
ляться.
Блондинки дійсно весь час «стріляли» на Павлу-
шу, аж поки поїзд не зупинився на Карачівці, де
вони, поглянувши ще раз на Павлушу, поспішно
вийшли з вагона. Разом з ними вийшли залізнич-
ники і декілька перекупок.
6