
Чи тому, що він не член правління колгоспу, чи,
може, з іншої причини, — але не був запрошений на
засідання.
А треба зауважити, що Микола Павлович не хто-
небудь, а голова сільради. І, між іншим, голова саме
тієї сільради, на території якої розташований кол-
госп ім. Шевченка. Зрозуміло, які почуття охопили
голову сільради, коли він довідався, що правління
артілі посміло засідати без нього.
— Як?! — вигукнув він.
І голова у голови пішла обертом. В результаті
цього відцентрового руху в голові у голови визрів
план: «Гора не йде до Магомета, значить — Маго-
мет піде до гори».
Дійшовши до такого висновку, Микола Павлович
всидіти в сільраді, звісно, більше не зміг.
І незабаром за дверима, де засідало правління
колгоспу ім. Шевченка, щось загупало. Потім двері
відчинились і в них показалася голова. Це була го-
лова кінська. Слідом за нею показалася ще одна го-
лова. І це вже була голова голови сільради, який
хвацько сидів у сідлі.
Поважно в’їхав голова в кімнату, смикнув за по-
від і повернув до столу.
Засідання було перервано. Присутні здивовано по-
глядали на Миколу Павловича. Дехто поспішно змі-
нив місце, щоб опинитися подалі від баского коня.
Голова сільради відчув себе на висоті становища.
І з цієї недосяжної височини розпорядився:
— Подати мені телефонну трубку!..
Оскільки він мав розмову з районом, то запропо-
нував усім дотримувати тиші. Вимога прозвучала
категорично. Навіть кінь перестав гупати по підлозі
6