— Що тепер?
— Вони досягли свого.
— Виключили? — здогадався професор.
— Навіть соромно сказати, за що. За якийсь там
поганий опір матеріалів!..
— Цей «поганий опір матеріалів», Маргарито
Євгенівно, — сухо промовив професор, — основа тех-
ніки. І я тепер уже нічим вам не зможу допомогти.
Вдруге П’єра не поновлять.
— Я й не прошу вас про це, Андре (строката ху-
стинка швидко опустилася вниз). Жорж по своїй ре-
сторанній лінії сам подбав про сина і через інститут-
ських постачальників влаштував його на заочне від-
ділення. У мене інша просьба.
— Нам’яти йому вуха за лінощі?
— О, ні! Допомогти вивести в люди тут, у себе, в
науково-дослідному інституті.
— Що-о-о? — аж підвівся з місця Маховичок. —
Ви думаєте, про що говорите? До нашого інституту
посилають кращих інженерів, здібних, вдумливих,
талановитих, тих, які можуть рухати техніку вперед...
А ви? Ви пропонуєте нам якогось невігласа (хай це
навіть буде ваш син!), якого двічі виключали з інсти-
туту за неуспішність. Та хто ж на це піде?..
Червонозелена хустинка потяглася до очей, почу-
лося хлипання.
— Що з вами, що з вами? — раптом розгубився
Маховичок. — Прошу, візьміть себе в руки. Нічого
з ним не станеться. Хай іде працювати на виробни-
цтво або — ще краще — хай їде на периферію, по-
працює самостійно і зрозуміє...
— Він там загине! — істерично вигукнула гостя,
і професор — загальновизнаний майстер математич-
7