ОСЕЛ І ЛИС
До Лиса доля занесла .
Осла.
Невдаха, ледь переступив поріг,
Звалився з ніг.
— Чому, мій голубе, розкис?—
Питає Лис.
А той йому:
— Порадь-но, що робити?
Як далі жити?
Ухвалу винесли: мене з посади зняти
За те, що критики не хочу поважати. —
І вигукнув, б'ючи себе у груди:
— Ще той не народивсь, хто вчити мене буде!
А Лис йому: — Овва,
Вухата голова.
В усьому бачу
Твою ослячу вдачу!
Бажаєш без турботи керувати,
Навчися помилки, колего, визнавати!
Ось я, приміром, критику люблю.
Помилку визнаю раніше, ніж зроблю.
І скільки б я не помилявсь.
Хоч сто разів,
Хоч триста;
Покаюся —
І знову совість чиста! —
Лис і Осел не однієї вдачі.
Та хто в них риси спільної не бачить?
7