
гнав у двір, як вона з усіх чотирьох упала на
землю.
Було в того куркуля два сини. В галіфе, у блис-
кучих чоботях ходили, все спортом займалися. Ки-
нулися вони до корови, потім вхопили по батогу і з
усієї сили почали стьобати пастушка...
— Боже мій, — схлипує дружина професора, вся
поморщившись, ніби ті батоги заходили по її спині,—
скільки в житті було жорстокостей...
— І як прекрасно, колеги,— додає професор то-
неньким голосом,— що все це залишилося десь там
далеко, тільки у важких спогадах... Як ви гадаєте,
Павле Павловичу?
Той нахиляє голову, дивиться на професора з ви-
нуватою усмішкою:
— Я гадаю, що нам треба ще випити, бо в жит-
ті...
Всі голосно сміються, ніби зрадівши, що цим по-
кладено кінець серйозній розмові. Павло Павлович
продовжує ще говорити, але його голосу не чути.
Галина Сидорівна починає розливати у великі, тон-
коногі бокали шампанське.
— Дорогі колеги, — говорить професор, беручи
бокала і встаючи з стільця, — я пропоную випити
за народні таланти, за пастушків, які стають уче-
ними...
Після шампанського всі якось зразу п’яніють.
Галина Сидорівна сідає за піаніно, у вітальні знову
стає тихо.
Поклавши руки на клавіші, господиня злегка від-
кидає назад голову і проникливим голосом заводить:
Бі-лі-і а-ка-ц-і-і-ї...
9