Журнал Перець

ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1975 №24 Сторінка 8

(Народні усмішки, Гуморески, Страшне перо не в гусака)

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1975 / № 24 / Сторінка № 8

Журнал Перець 1975 №24 Сторінка 8 - Народні усмішки, Гуморески, Страшне перо не в гусака. Передбачливість. ф Ф Ф ф ф ф ф ф Ф Ф Ф Ф ф Ф У НОВОРІЧНУ НІЧ Товаришу міліціонер, п’ять хвилин тому грабіжник зняв з моєї руки золотого годинника! Чому ж ви не покликали мене на допомогу відразу? А я боявся відкрити рота: у мене ж золоті зуби. Надіслав В СТЕЦЮК. Нагачів Яворівськопі району Львівської області НЕВДАХА Що з вашими вухами? запитав у пацієнта лікар-травмато-лог. Це я так готувався до Нового року, відповів той. Цікаво, як саме? Прасував штани, а тут несподівано як задзеленчить телефон. Я зопалу замість трубки до лівого вуха праску підніс. А чому ж у вас і праве вухо припалене? Праве? А це вже трапилося тоді, коли я дзвонив, викликаючи «швидку допомогу». Надіслав В. ЧЕРВІНЧУК. м Київ. суй. В мене жінка дуже добрі огірки та капусту заквашує. А той, продовжуючи уминати сало, відповідає: Нічого, воно й сало не тупе. Надіслав Б АБАРОВСЬКИИ. м Токмак Киргизької РСР. НЕМАЄ НЕБЕЗПЕКИ Ану, відійди, не зачіпай лева. бо буде біда! каже хлопчикові наглядач зоопарку. Та не бійтеся, заспокоює хлопчик, я нічого йому не зроблю. Надіслав А. ЗВІР м. Львів ПРИЧИНА Сестра питає у трирічного братика: Ти сьогодні умивався? Ні. Чому? А я сьогодні не йду в садочок. Новий же рік. Надіслала Н СТРОЇНЧАК м. Долина Івано-Франківської області ПОЗДОРОВИЛА Літня жінка подала телеграму, на якій не дуже розбірливо було написано: «Поздоровляю дочку Галю. онучок Олю й Катю та онука Петю з Новим роком!» Ви краще, порадила телеграфістка, напишіть просто і коротко: «Поздоровляю всіх з Новим роком!» Здра-а-стуйте! протягла у відповідь жінка. Чому це всіх, коли я зятя не хочу поздоровля- ?! Надіслав І ФЕДОРІИЧУК с. Тростянець Снятинського району І дано Франківської області Юхим ВЕСЕН 1Н ГУМОРЕСКА Коли блакитна «Волга» Миті Ковальського м'яко зупинялася біля перукарні № 169, там усе тонуло в «охах» та «ахах». Пояснюється це тим, що персонал перукарні, який на всі сто процентів складався з жінок, по вуха був закоханий у стрункого, гарного, як античний бог Ковальського, причому ніхто цього не приховував. Гардеробниця тьотя Тося, що розумілася на людях, вважала Митю клієнтом «люкс», бо він ніколи менше карбованця на чай не давав: Принці І портретом, і манерами! їй-богу, принц! Позаздрити можна його жінці... Та заздрити було нікому: Ковальський, хоч йому вже сягало під тридцять, був холостяком. Щоб не вносити чвар у дружний колектив перукарні № 169, він нікому не віддавав переваги. Підстригався акуратно щотижня у будь-якої вільної майстрині. Після стрижки переходив до манікюрниці Люсі, в якої були напрочуд блакитні очі під колір Митиної машини, і Лю ся монопольно заволодівала його руками на цілих півгодини. Які жахливі пальці! кожного разу обурювалась вона. Робота, Люсенько, робота... Але наслідую пушкінський заповіт: «Бьіть можно дельньїм че-ловеком и думать о красе ногтей». Де ж це ви працюєте, коли не секрет? Отож бо воно І секрет. Розумію, розумію... У поштовому ящику? Приблизно... Ящики, як говориться мають місце... Ясно, казала Люся, хоч анічогісінько їй ясно не було. Коли секрет мовчу, як заморожена риба... Однак вони і далі не мовчали, а про щось таємниче перешіптувалися. За півгодини, поки Люся священнодіяла над нігтями свого клієнта, багато чого можна нашептати одне одному, І тому ніхто не здивувався, коли одного разу вони обоє поїхали блакитною «Волгою» на якийсь естрадний концерт. Відтоді вони зустрічалися часто. І не лише у перукарні. Женихався Митя красиво. На побачення завжди приходив із букетом свіжих квітів. Запрошував у кафе чи ресторани. Замовляв найдорожчі страви, колекційні вина. Митине марнотратство бентежило Люсю, вона просила не розтринькувати задля неї такі гроші. Ти що, спадщину одержав од закордонного дядечка-мільйонера? запитала вона якось. Коли маєш голову на плечах, ніякої спадщини не треба. От поки голови не було, тоді точно кілька років після інституту ішачив за жалюгідні копійки. Добре що вчасно за розум узявся, перейшов на солідний об'єкт. Не краду, не спекулюю, з міліцією справ не маю, труджусь чесно, благородно і завжди маю живу копійку. Напівсухе шампанське, підкріплене вірменським коньяком, розвезло Ковальського, і він пустився у відверті розглагольствування. У мене золоте правило: гроші мусять втішати. Сам живи й іншим давай жити. І взагалі, живи, поки живеться! Недарма ж в одній давній пісні співається: «Что день, то короче к могиле наш путь...» І, маючи живу копійку, ти кидаєш на вітер сотні? не вгавала Люся. Теж сказала на вітер! «Волга» у мене є? Є! Кооперативна квартира є? Теж є! А в квартирі фарфор, кришталь картини. І не колії, а оригінали. Оце починаю ікони збирати. Кажуть рентабельно. Отож нічого мені дорікати Уперше таку зустрічаю... Інша на твоєму місці яка-небудь фіфонька, навпаки допомагала б розтринькувати гроші направо й наліво. Тому ти мені і подобаєшся: либонь, була б ідеальною дружиною. У ГОСТЯХ Запросив чоловік сусіда Новий рік зустрічати. Посідали за стіл. Випили по одній, по другій. Закусують. Господар бере квашені огірки, той квашену капусту, помідори, а сусід все сало наминає. Господар був дуже скупий, стало жаль йому сала. Він і каже: Ти, сусіде, гостреньким заку- А Я ПЛАЧУ Якось послала мама малого Пет-рика на кухню, щоб допоміг бабусі. Через деякий час вона й сама прийшла туди. Петрику, а чому ж ти нічого не робиш? Ян, мамо, нічого не роблю? Бабуся чистить цибулю, а я... плачу! Надіслав В РЕВЕНКО с Мельни ківка Черкаської області. І тут же, без будь-якого переходу, додав: А знаєш що, Люсик, виходь за мене заміж! Згодна? По руках! Так, без старосвітського сватання, скромна манікюрниця Люся стала нареченою блискучого жениха. Попереду вже маячив Палац одруження і весільний бенкет у літньому саду ресторану «Прага»... І раптом... Раптом на бойовому посту нагло помер керуючий районною конторою служби побуту товариш Подоконников Н. І. високе Люсине начальство... Тут цілком доречно запитати: яким робом ця сумна подія передчасна кончина усіма шанованого Н. І. Подоконникова могла відбитися на оформленні спілки двох люблячих сердець? У родинних зв язках із нареченими покійний…

Народні усмішки Гуморески Страшне перо не в гусака

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

Copyright © 1922-2024 "Перець"