Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1977 №22 Сторінка 5

(Гуморески)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1977 / № 22 / Сторінка № 5
Журнал Перець 1977 №22 Сторінка 5 - Гуморески. Хай собі у інших рівноправ’я, а в нашій сім’ї все вирішує чоловік. А я тільки мовчечки підкоряюся. Бо чоловіки й створені, щоб усім правити, а жінки... Я своєму чоловікові звикла коритися з першого дня знайомства, з його першого танцю. Ото якось стою я в клубі і нишком до парубків придивляюся. Один припав мені до вподоби: кучерявий, ставний, з вусиками. Аж серце зайшлося. «Ну, Віро, кажу сама до себе, тримайся! Оцей козарлюга і стане твоїм повелителем!» І при цьому таким його поглядом обпекла, що він прикипів до місця й почав червоніти, як помідор проти сонця. А я відвернулася, ніби нічого й не трапилось. Сміюся, щебечу з іншими. Краєчком ока бачу: поволі підсувається до мене мій майбутній повелитель і, маскуючи ніяковість, голосно каже: Підемо до танцю! І не розбереш наказує чи просить. Так я вперше йому скорилася, своєму Миколі. З того дня він почав ходити за мною, як приклеєний. 1 все щось велить, щось наказує. Десь напровесні оголосив мені, наприклад, свою волю: На осінь весілля справимо! Згода, відповідаю, покірно схиливши голову, а сама думаю: «Гай, гай, де ще та осінь!» І додаю: Я так і знала, що ти мене не любиш! І надула губи. Він щось подумав-подумав, потім рубонув рукою повітря і каже: Змінюю своє рішення. Весілля за тиждень! Зміркував! Як скажеш, мовлю з тією ж покірністю і ледве стримуюсь, щоб не кинутись притьмом справляти ту. ПОВЕЛ ГУМОРЕСКА Відтоді ми вкупі. Як народився у нас первісток, дуже мені хотілось його Русланом назвати. Але як назовеш, коли чоловік заявив, що він своєму синові сам ім'я підбере. Довго він те ім'я під бирав. Ходить по хаті, морщить чоло, думає. Я йому думати не заважаю, тільки питаюся: Ти не пригадуєш, як Руслана було по батькові? Чийого Руслана? дивується. Людмилиного, відповідаю. Того, що в Пушкіна. ИТЕЛ Ь Ні, - каже, не пригадую. А що? Та нічого, кажу. Так, згадалося... А-а-а... І знову ходить, думає... А я знову: І прізвища не пригадуєш? Чийого? Та Русланового ж! Ні... І думає далі. Але ходити перестав. Ніби спіткнувся. А тоді раптом: Назвемо Русланом! І не переч! Та я й не перечу, відказую лагідно. Як скажеш так і буде. Отож бо! А сам аж квітне від моїх слів. Всюди хвалиться: Знаєте, як я свого сина…
 Гуморески

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"