Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1977 №23 Сторінка 2

(Телеграфне Агентство Перця, Байки)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1977 / № 23 / Сторінка № 2
Журнал Перець 1977 №23 Сторінка 2 - Телеграфне Агентство Перця, Байки. ТРЕТЯ РУКА ІДНИНІ (кажу з усією відвертістю) я щиро повірив у руку. Якщо маєш оту руку, то маєш усе. рука, то при отій руці ні преса, ні міліція, ні сам прокурор не страшні. Я особисто досі не вірив у силу отієї шнрокозвісної руки. Чув, кажуть: У нього є рука, йому сам чорт не страшний. Чути чув, але не уявляв, що, вона, МІЙ» ота рука, таку силу має. А оце днями побував на Вінниччині і переконався, що третя рука то таки сила. Велика сила! До чого уже сильна і авторитетна обласна газета Вінницька правда*, але й та в порівнянні з отією рукою безсила. Я вже мовчу про мо-гнлів-подільську «Наддністрянську правду*. Але досить інтригувати читача. Перейду до конкретних прикладів. У Могнлеві-Подільському, над самим Дністром, є рятувальна станція. Очолює ту рятувальну станцію Вербський В. Ф. От саме цьому Вербському, як нікому на Вінниччині, присвячено близько десятка критичних статей і фейлетонів. А йому хоч би що! А з нього, як з гусака вода! Яка б стаття не була, який би фейлетон не писався, Вербський все одно вилізе сухим із води! Хоч у тих статтях Вербського називають: і самодуром, і злодюгою, і грубіяном, і окозамилювачем! У березні 1974 року у статті «Крутий характер товариша Вербського* могилів-подільська райга-зета писала, що після замітки «Конфлікт у колективі* (надрукованій у тій же «Наддністрянській правді*) Вербський, як і раніше, веде себе зарозуміло. За найменшу критику переслідує і звільняє працівників з роботи. Так би мовити, «за власним бажанням*. Скажу одразу, оті матеріали, опубліковані в райгазеті, для Вербського були не що інше, як булька на воді. Тоді за Вербського взялася «Вінницька правда». Спочатку в газеті з’явилася репліка під назвою «Мертві душі». Тут начальника рятувальної станції виводили, як новоявленого Чичикова, котрий на посади матросів-рятувальни-ків зараховував «мертві душі* і справно виплачував їм заробітну плату за те, що вони нібито денно і нощно витягували з дністровських глибин потопаючих. Невідомо, скільки вони внтягли тих душ, але сам Вербський з державньої каси за чотири місяці, дякуючи отим паперовим душам, витягнув 600 карбованців. Ви запитаєте: і що ж після цього? А нічого. Ну, нічогісінько. А втім, помиляюсь. Після цього про Вербського у «Вінницькій правді* друкувався ще й фейлетон «Дивна педагогіка*, у котрому він характеризувався як самодур і грубіян. У січні 1976 року Вербському присвячується ще й фундаментальна стаття «За широкою спиною*. Тут Вербський розмальовується вже не як грубіян, окозамилювач, чи горе-керівник, а як супер-підлабузник і... злодій. Так, так, злодій, котрий серед білого дня виламує замки на брамі старого райбудинку культури і викрадає два котли парового опалення, задній міст автомашини, кілька залізних бочок і чимало інших речей. 1 це Вербському сходить з рук. А чому б і ні? Коли у Вербського рука! А маєш оту руку маєш усе: і посаду, і гроші, і незалежність. І ніхто тобі не страшний ні преса, ні міліція, ні сам прокурор! Так ото й питається, коли у Вербського в районі є така рука, то чи варто його зачіпати?! Чи варто йому присвячувати замітки, репліки, статті, фейлетони? Для чого все це?! Все одно ж ота рука його порятує. Сухим із води витягне. То чи не краще ще раз ударити! Але не по незамінимому Вербському... Воронь боже! А по отій третій, всемогутній руці, яка в Івана Івановича іменується другою. В Івана Івановича Засухіна, який у Могнлеві-Подільському однією рукою обіймає посаду начальника міськкомунгоспу, а іншою свого улюбленця Вербського. НІСЕНІТНИЦЯ Цю нісенітницю мені розповіли у Хмільнику. Розказали та ще й з такими подробицями, що я одразу в цьому завбачив фальш. Розказали, що нібито Леонід Євгенійовнч Прочковський начальник обласного виробничого управління будівництва і експлуатації автомобільних доріг, коли вирушає у відрядження по Вінницькій області, обов’язково запасається різними амортизаційними засобами типу подушок, матраців, перин. Так усе це мені детально описували, що навіть запевняли, на яку дорогу скільки подушок бере. Якщо їде з Тульчина на Тростянець, Крижо-піль через Цибулівку, розповідали, то запасається одразу трьома подушками і однією непробивною каскою. А як пересікає дорогу Вінниця Бар, то бере не менше чотирьох подушок. А коли їде до вас, у Хмільник? перебив я своїх гарячих співбесідників. Скажімо, з Калинівки? Дивлячись, якою дорогою. Якщо через Ликів, Кривошиї, то без протигаза і гарної погоди йому не обійтись. Дорога грунтова, польова. Та й та не його відомства. А коли по прямій через ліс, по «своїй* дорозі, повз Майдан-Бобрик, Брусленів, РУКАВИЧКА (стара казка на новий лад) Мал. В. ГЛИВЕНКА Спецодяг для робітників часто бувас неоковирний І неестетичний. (3 листа до редакції). регеє иа Кому як, а нам ця спецівочка в самий раз! то треба не менше двох перин. Тут подушки не допоможуть. Засне? поцікавився я. Що ви, навпаки: не засне ніколи. Ця ж дорога забута богом, людьми і самим Прочковським. Я негайно вирушив у путь-дорогу. Без подушок і без перин. Поїхав тими шляхами-дорогами і можу запевнити товариша Прочковського, що я жодному слову вінничан не повірив. Все то вигадки, брехня і наклеп на нього. Не може брати Леонід Євгенійовнч на ті дороги ні подушок, ні перин. Там вони йому просто не допомогли б. Це по-перше. А…
 Телеграфне Агентство Перця  Байки

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"