Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1978 №18 Сторінка 2

(Телеграфне Агентство Перця)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1978 / № 18 / Сторінка № 2
Журнал Перець 1978 №18 Сторінка 2 - Телеграфне Агентство Перця. ПРАВЕДНИЙ ГНІВ ОБКРАДЕНИХ Петре, жми! Обходять! ...Стоїмо, отже, ми з автоінспектором на узбіччі шосе. Коли суне вантажна машина з переповненим кузовом. Інспектор зупиняє її: «Куди їдемо?» «У Владимирську область, до колгоспу ім. ХУІ-річчя Жовтня» Ого, неблизький світ із Тернополя! А що везете?» «Підстілки-доріжки для кабін автомашин». Ми з інспектором здивовано переглядаємося: ого, такою кількістю доріжок можна вдовольнити всі автомобілі Владимирської області. Навіщо стільки одному колгоспові? Закортіло подивитися, що ж то за такі підстілки. І раптом виявилось, у машині зовсім не підстілки, а суцільні сувої синтетичної вінілісшкі-ри. Відчув, як комісар Метре, який гарно замаскувавшись, сидить у кожному з нас, заворушився: густо запахло детективом... Тут, однак, мушу дещо розчарувати читача. Детективу не буде. Бо не стояли ми з автоінспектором на узбіччі шосе. Не зупиняли машини. І ні ми, й ніхто інший до певного часу не сушив собі мозку питанням: навіщо одному колгоспові так багато вінілісшкірних підстілок? Описана сцена просто виникла в моїй уяві, коли знайомився з кримінальною справою, порушеною проти кількох керівних працівників тернопільської шкіргалантерейної фабрики «Подолян ка». Суть справи зовсім не детективна, а цілком банальна. Владимирському колгоспу для якихось господарських потреб захотілося мати синтетичну шкіру. Приїхав представник колгоспу до директора фабрики Ю. О. Уханової та попросив продати. Юлія Олексіївна, хоч, відчувалося, і відчайдушна жінка, але не настільки, щоб отак просто продавати першому-ліпшому фондову сировину. Тому сказала: Гаразд, відпустимо. Тільки не вінілісшкіру, а буцімто підстілки. А ви вже нам сплатите не лише за сировину, а й за роботу, яку ми буцімто виконували, виробляючи їх. І вам буде синтетична шкіра, а нам план. Зрозуміли? Представник колгоспу все, звичайно, зрозумів. І було проведено операцію, в результаті якої колгосп одержав 65 тисяч квадратних метрів синтетичної шкіри, працівники «Подолянки» сім тисяч карбованців премії за нібито реалізовану готову продукцію, а керівники фабрики, котрі безпосередньо організували комбінацію, на додаток до преміальних ще й по кілька років безплатного перебування на казенних харчах. У даному разі приписочна маніпуляція добралася, як мовиться, до свого логічного завершення. Мені ж тим часом уявився (знову-таки) кінець іншої історії. Немов бачу, як до магазину підко чує фургон з овочами. Починають вивантажувати. «Ось вам огірочки!» каже експедитор і виставляє кілька лантухів з паперовою макулатурою. «А це капуста, морква, столовий буряк», і знову вивантажує гори паперу. Як? Скажете, дурна уява? Ну, а що ж, по-вашому, крім паперу, міг привезти в магазин колгосп «Дружба» Тернопільського району, коли там не-д осі яли аж шістдесят гектарів, відведених за планом під овочі?! Але в звітах показали, що ті овочі буйно ростуть. Дізнавшись про це, я, було, зібрався поїхати до голови правління М. М. Сміль-ського та просто так, по-дружньому, як кажуть між нами, запитати: яким чином він збирається викручуватися з подібної авантюри? Але передумав, не поїхав. Бо наперед знав, що саме скаже голова: «Викручусь якось, не хвилюйтесь. Невже я менш кмітливий, ніж мої збаразькі колеги?!» Це він натякнув би, зокрема на голову колгоспу ім. Б. Хмельницького Збаразького району Є. Костюка та головного агронома Я. Буцера. Ті хвацькі товариші, коли їм забракло власних вирощених цукрових буряків, закупили понад двадцять тисяч центнерів у сусідньому колгоспі, здали їх на завод і цим самим збільшили виконання плану здачі по своєму господарству майже на п ятнадцять процентів. А за перевиконання, відомо, належить премія. Одержали 3200 карбованців. Зокрема, Костюк 548 крб. Та й Буцера не образив, виділив 409 карбованців. Приписочка, як бачимо, принесла не лише моральне задоволення. Щоправда, коли це виявили, то премії, звичайно, довелося повернути. Ну, що ж, цього разу не вийшло. То іншим разом вийде. Не завжди ж, на щастя, виявляють та викривають. Тим більше, обидва, дякувати долі, залишились на своїх посадах. Можуть зауважити: це, звісно, негарні вчинки, але їх слід віднести до категорії випадкових і абсолютно нетипових. Ну, а що тоді скажете на таке: у виробничому об’єднанні «Тернопільтранс-сільгосптехніка» (начальник тов. Лисий) лише на головному підприємстві, яким правує товариш Башков, лише за перший квартал цього року, лише в ста водіїв виявлено приписки в дорожніх 2 ДАЛИ ПЕРЦЮ! Керівники деяких колгоспів Чернівецької області, замість того, щоб дбати про піднесення рільництва і тваринництва, в гонитві за легкою копійкою відкривали колгоспну касу для різного роду «умільців». Ті за хабарі діставали на промислових підприємствах фондові, дефіцитні матеріали: шкіру, латунь, алюмінієвий лист, І виробляли з них сувеніри. ЦІ сувеніри, як правило, були такими халтурними, що ніхто не хотів їх купувати. Отож вони й лежали нерухомо у магазинах. Зате «умільці» мали добрячий зиск. Про все це розповідалося у фейлетоні «Сувенірна сверблячка» («Перець» 11). Про те, як закінчилася ця Історія, повідомив редакції секретар Чернівецького обкому Компартії України тов. В. Слинченко. За численні зловживай, ня, пов’язані з незаконним виготовленням сувенірів у деяких колгоспах Вижницького. Путильсько-го і Сторожинецьного районів, тридцять чоловік засуджено до різних строків позбавлення волі. В рахунок покриття нанесених збитків з них…
 Телеграфне Агентство Перця

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"