Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1982 №13 Сторінка 2

(Телеграфне Агентство Перця)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1982 / № 13 / Сторінка № 2
Журнал Перець 1982 №13 Сторінка 2 - Телеграфне Агентство Перця. Чого, питаєте, скороченого? Розкажу потім. А зараз про завод. Я, звичайно, людина маленька, але скажу вам відверто: це найнещасніший завод з усіх цегельних заводів не тільки Вінниччини, а й, мабуть, республіки. Не вірите? Що ж, послухайте... Почну з 1968 року. Саме тоді на околиці Немирова почали його споруджувати. А мене взяли за сторожа. Під час закладання фундаменту оркестр не грав і промови не виголошувались. Хоч я людина маленька, але це точно пам'ятаю. А от 1975 року, коли будівельники здавали завод споживспілці, був і оркестр, були й промови. До речі, комісія прийняла новобудову з оцінкою «добре», хоч недоробок виявилось ого-го скільки!.. Сам бачив. Пам'ятаю, як члени комісії голова Немирівської райспоживспілки Антон Мефодійович Фесенко, начальник відділу по виробництву місцевих товарів Вінницької облспоживспілки Віктор Степанович Чорний та інші товариші гаряче говорили про райдужні перспективи у зв'язку з появою заводу на світ божий, про те, що три мільйони цегли, які він даватиме щороку, внесуть вагому лепту в будівництво не тільки у районі, айв області... Після цих урочистостей, наскільки мені відомо, підприємство відразу ж приписали до Немирівського хлібокомбінату місцевої райспоживспілки. На сторожів на мене й Павла ця зміна не вплинула. Я людина маленька, але, по правді кажучи, був здивований. Адже директору Арсенію Сильвестро-вичу Долі, крім хлібокомбінату, підпорядковані ще цех безалкогольних напоїв, цехи ковбасний та рибокоптильний, у нього й так клопоту під зав'язку, а тут ще й завод накинули він же не потягне! Аж чую, керівники кажуть: «Хлібокомбінат тягне, ситро й мінеральну воду тягне, ковбасні та рибні вироби тягне потягне й цегельний завод». Але, мабуть, не потягнув, бо незабаром цегельня була перефутболена (тобто передана з балансу на баланс) заводові «Буддеталь», який підпорядкований облспоживспілці й знаходиться у Вінниці. Та, зрештою, я людина маленька, й куди хто що перефутболює, не моя справа, тим більше, що на сторожів ця зміна не вплинула: ми з Павлом, як і раніше, отримували зарплатню й охороняли об'єкт. 1976 року завод не працював ліквідовувалися недоробки. Запрацював у 1977 році. Поганенько, але запрацював. У Немирові робітників не набрали, возили з Вінниці майже за півсотні кілометрів. Сировини не вистачало. Води також. Вугіллям завод не забезпечили. А до всього ще виявилося, що він сезонний (немає сушилок, тож міг функціонувати тільки влітку), механізми застарілої конструкції і потрібно багато ручної праці. РОЗПОВІДЬ СКОРОЧЕНОГО СТОРОЖА Наступного 1978 року вже не працював. А ми з Павлом сторожували. Бачили, як усе потроху ламалось-руйнувалося. Гнили балки, протікав дах. Хоч я людина маленька, але, повірте, серце за все боліло. Коли йшов дощ, я ховався у так зване службове приміщення: там хоч підлога погнила, але дах іще був цілий. 10 жовтня того ж 1978 року мені добре запам'яталося. Того дня завод «Буддеталь» (тепер він завод залізобетонних виробів облспоживспілки) перекинув цегельню назад під опіку товариша Долі. А нас із Павлом скоротили з метою економії коштів. Нам що, ми люди маленькі, незабаром на пенсію пішли, а от завод став сиротою нещасною та беззахисною. Весь Немирів знав, що з ним, бідним, витворяли: розтягували, розбирали, розкрадали кому тільки не лінь. Ідуть, бувало, шофери, зупиняються й нишпорять скрізь: тому треба шмат кабелю, тому гайку, тому якусь дровину чи дошку для господарства... Трактористи з ближніх колгоспів прямо на своїх залізних конях навідувалися теж…
 Телеграфне Агентство Перця

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"