Журнал Перець
ГУМОР І САТИРА

Журнал Перець 1984 №21 Сторінка 2

(Гуморески)
Журнал Перець 1984 №21 Сторінка 2 - Гуморески. НЕЕКОНОМНА ЕКОНОМІКА Мал. О. МОНАСТИРСЬКОГО Те, що черкаська земля винятково родюча, знають усі, навіть люди, далекі від агрономічної науки. Оскільки щедрими плодами цієї землі користуються не лише черкаща-ни, а й меиіканці багатьох інших, як прийнято нині говорити, близьких та далеких регіонів. Але того, що на цій землі, до того ж в одному місці може вирости одразу ціла купа... заводів, притому абсолютно однакових за своїм профілем заводів, знає далеко не кожен. Ми не знали також. Аж поки цієї прогалини в знаннях не заповнив мешканець міста Ватутіне, ветеран праці Григорій Іванович Кононенко. Заінтриговані його повідомленням, ми вирішили на власні очі побачити, як це так: в одному місці, на невеличкій площі і купа однаковісіньких заводів?! Ось так опинився я в самому центрі Черкаської області, у Звенигородському районі. І переконався, що Григорій Іванович цілком правий. За винятком однієї деталі: він надто гучно назвав те, що виросло у Ватутіному, заводами. Це не заводи. Це заводики. Маленькі асфальтові заводики. Але зате їх аж п'ять. І всі вони весело димлять своїми схожими на древні східні мінарети трубами. Коли працюють. Але частіше на радість мешканцям міста вони не працюють... Ну, і ще одна деталь. Родюча черкаська земля до появи цих смолокурень безпосереднього відношення не мала. Навпаки це смолокурні нахабно захопили її, урвавши для себе чи не найкращі та наймальовничіші її шматки, особливо п'ятий з них, який належить облміжкол госпшл яхбуду. Цей п'ятий димує в лісі, коло озера на колишньому улюбленому місці відпочинку тутешніх природолюбів. Коли ми вже згадали про одного господаря, то буде цілком правильним назвати й інших. А інші це трест «Черкасрембуд», обл-шляхбуд, об’єднання «Олек- сандріявугілля» і ще одне об'єднання «Черкасбудіндустрі я». Чому ж уподобали вони, ці солідні організації, саме Ватутіне? Та дуже просто. Ви, мабуть, звернули увагу на географічне положення Звенигородського району самісінький центр області. Отож звідси дуже зручно розвозити готовий асфальт у всі-усюди, куди кому треба. Але кому треба було ліпити п'ять смолокурень одну коло одної, займаючи хай і невеличкі, але все ж таки ділянки землі, насаджуючи у місті осередки забруднення навколишнього середовища? І це за тієї умови, що до тих заводиків і путніх доріг нема, і з сировиною дуже і дуже сутужно її постійно невистачає. Та й потужність їх мізерна. Принаймні, після їх появи на світ область не виявилась аж надто заваленою асфальтом. Та що там казати про область. У самому Ватутіному і досі нема справжніх асфальтових доріг... Тож, мабуть, має, все ж таки, рацію Григорій Іванович Кононенко, коли каже: А чи не було б розумнішим замість п'яти мати один, але достойний цієї назви завод? І обійшовся б він дешевше, аніж п'ять малопотужних. По-моєму, негоже розтринькувати державні гроші. А таки ж вірно. Чому ж в області не додумалися до того, до чого легко додумався Григорій Іванович? Із цим запитанням я і відчинив двері кабінету М. С. Івлева, першого заступника голови Черкаського облвиконкому. Микола Сергійович позітхав, а позітхавши, розвів руками: Нічого не поробиш відом-чість... Кожне відомство будує для своїх потреб... Кожному хочеться мати свій завод... Але хто ж і мусить стояти на твердих антивідомчих позиціях, як не облвиконком? От на це запитання я відповіді так і не одержав. Черкаська область. Ю. ІЩЕНКО А Л И ПЕРЦЮ! Щоб викопати колодязь для аптеки у селі Кібличі, керівники Гайсинського міжрайонного ремонтно-будівельно го управління спочатку склали відповідну угоду. Після цього, для порядку, взяли наперед гроші. Понад тисячу карбован ців. А потім вже почали копати. І копали так, як ото в народі кажуть: вовтузяться, мов кіт на глині. Три роки минуло, а колодязя немає. Про це розповідалося у замітці «Ефективний засіб», вміщеній у «Перці» № 9. Голова виконкому Вінницької облради В. Ф. Темний повідомив редакції, що критику «Перця» визнано правильною. За безпідставне зволікання будівництва колодязя та інші упущення, в роботі начальника між районного ремонтно-будівельного-у правління Рижака О. Ф. з посади звільнено. А будівництво колодязя тепер завершено. Що не кажіть, хлопці, а в нашій просиджувати не простоювати’ бригаді умови кращі: ВТК «ПЕРЦЯ» СЕКРЕТ ПОПУЛЯРНОСТІ Щастить же Миколі Олександровичу І Припустімо, вас багато хто знає? Ну, дружина. Двійко власних же діточок. Люба теща. Ще десяток-другий співробітників і знайомих... Хоч круть, хоч верть, більше не набереться. Оце, либонь, і все. А от у Миколи Олександровича Скічка все інакше. Його, вважайте, вся Дні пропетровщина знає. Ій-бо, аж позаздрити хочеться. Не встигнуть люди добрі сісти снідати та взяти у руки шлазток хліба, як відразу й згадують Миколу Олександровича. Тільки-но на обід поверне, то й знову мова про нього заходить. Коли ж вечеря підоспіє, то теж неодмінно пом'януть слівцем-другим директора Криворізького дріжджового заводу Миколу Олександровича Скічка. На іншого від отих згадувань вже давно така б гикавка напала, що й тієї популярності не захотілось би. А Миколі Олександровичу нічого. Терпить. Частіше за інших згадують Скічка у пекарнях та на хлібокомбінатах області. Адже саме спеціалістам цих підприємств доводиться мати справу з дріжджами, які виробляє підпорядкований Миколі Олександровичу завод. 2 Плакат В. ЖЕЛОБИНСЬКОГО ГУМОРЕСКА «Біда з тими нарядами. Надто для таких, як Василь Дериніс. Поки сотвориш, усіх небожителів перелічиш... Майстер сокового цеху Сільва Микитівна бере авторучку і зводить очі до стелі. Де це той ледар сьогодні мав працювати? На засипанні яблук у лотки?.. Скільки не вигадуй, більше троячки з цієї роботи не витиснеш. Але яка там у нього робота?.. Знову десь вештався цілий день, а тут…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"