Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1987 №02 Сторінка 4

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1987 / № 02 / Сторінка № 4
Журнал Перець 1987 №02 Сторінка 4. 06 ( ь 0 (З КОМЕНТАРЕМ) Справа перша Якщо вірити бухгалтерським архівам, то на початку січня цього року у головних і середніх спеціалістів колгоспу «Восьме березня» Бобровицького району на Чернігівщині виникло непереборне бажання відгодовувати у власному господарстві поросяток. І не одного-двох, а масово. Головний і прості зоотехніки, ветеринари і завідуючі фермами просто-таки взяли в облогу кабінет голови правління колгоспу М. Г. Ганжі, скандуючи: ВИНИКЛО масово. взяли Дайош по п'ять-десять голів кожному! Микола Григорович довго не пручався. Згадавши, що лише за січень колгоспні свині схудли оптом на тридцять три центнери, і, отже, допомога ентузіастів може стати тією соломинкою, яка згодом витягне план по м'ясу, він закликав до себе членів правління колгоспу, де вони гуртом і оперативно затвердили рішення: продати кожному бажаючому стільки молочних поросяток, скільки той захоче, але не менше п'яти. Ощасливлені дозволом бажаючі кинулися з мішками на свиноферму і за лічені хвилини продати кожному поросяток, бажаючому той захоче, відлучили від свиноматок 120 голів рожевошкірого потомства. Така, повторимо, зворушлива картина вимальовується після знайомства з бухгалтерськими документами. Щоб вона виглядала завершеною, не вистачає кількох оптимістичних мазків, а саме: фінансових паперів, які б засвідчили, що згодом цей розкуплений приплід повернувся на колгоспну ферму вгодованими свиньми і кабанцями, забезпечивши господарству потрібний плановий приріст живої ваги і, водночас, поліпшивши сімейний бюджет ентузіастів домашньої відгодівлі. Можна було б, звичайно, припустити, що дехто з ентузіастів забув про патріотизм по відношенню до рідного колгоспу і, відгодувавши п'ятьох чи десятьох підсвинків, зарізав їх і з'їв у вузькому сімейному колі. Або ж відтарабанив на базар чи у заготконтору. Однак у такому разі масовий забій свиней мусив би супроводжуватися не менш масовим свинячим вереском. Насправді ж ніщо в селі протягом тривалого періоду навіть не кувікнуло. Одне слово, масово закуплені для відгодівлі поросята мов крізь землю провалилися. Як виявилося, вони справді опинилися під землею. Але не внаслідок якогось природного катаклізму на території свиноферми. Просто увесь приплід у кількості 1 20 голів згорнули у яму бульдозером і щільно притрамбували. Звичайно, згортали уже неживих. А простягли поросятка ніжки внаслідок «порушення технології годування і утримання». кінці у землю, не Насправді Так ото, щоб сховати Микола І розподілити до тваринництва вони продані І таки сховав би, якби спеціалістами, населенню для колгоспники не Григорович Ганжа і розпорядився: закопаних поросят між усіма винними чи невинними, але причетними а відзвітувати, ніби відгодівлі. написали про це Перцеві. Тут уже хочеш того чи не реагувати. Делікатна, скажу я вам, виникла ситуація. Разом обмізковували, як його все зробити того чи хочеш треба шито-крито, а обмізкувавши, саме так і вчинили, і раптом на тобі: треба когось із цього ж «мозкового центру» обрати крайнім. Вирішили так: партком колгоспу оголошує голові колгоспу М. Г. Ганжі і головному ветлікареві В. М. Маленку догани, після чого Микола Григорович збирає правління і оголошує сувору догану головному зоотехніку П. А. Євту-шенку. Та ще й попереджає його «про недопущення подібних випадків у майбутньому». Для гарантії. Якщо комусь може здатися, що суворої догани мало. Вирішили ухвалили. І тепер задоволені, бо ніби й заходів ужито, і всі уціліли. Крім, звичайно, 120 поросят. Але коли справа полюбовно вирішується, хто на такі дрібниці звертає увагу. Справа друга Один мудрець колись давно сказав приблизно так: Як би ми всі гарно жили, якби не дозволяли собі того, від чого застерігаємо інших. Так от, якби спробувати скласти уяву про радгосп «Кіровський» Бориспільського району на Київщині, слухаючи піднесені оповіді його директора Валентини Кіндратівни Винниченко, то зразковішого господарства годі й шукати, а принциповішого і й мріяти. Такою Валентина Кіндратівна видавала себе тільки за межами радгоспу, а й серед підлеглих. Знайшла якось у коморі комбікорм, і виникла у неї підозра, що це його приховали, щоб згодом украсти. Зібрала вона телятниць, та як заходилася їх розпікати і таврувати за те, що на громадське добро зазіхнули. А декого ще й покарала, перевівши на різні роботи. Може, й повірили 6 люди у її щире вболівання за радгосп, якби на їхніх очах не творилися з благословення директора речі, що суперечили директорським проповідям. То серед білого дня кондиційного бичка уколошкають, а м'ясо невідомо куди подінуть. То двохсоткілограмову свиню заколять, а поки її обсмалять та розчинять, вона на анемічного підсвинка перетворюється. За паперами, звичайно. Коротше кажучи, коли перевіряючі кинулися перевіряти стан бухгалтерського та зоотехнічного обліку в радгоспі, то не знайшли жодного пункту чи параграфа, який би не порушувався. Іншими словами, той стан був такий, що далі нікуди. А в такій ситуації, самі розумієте, перед матеріально відповідальними особами, якщо вони безвідповідальні, розкривається широкий простір для ініціативи. Ця ініціатива вилилася в те, що за минулий рік було приписано 92,5 тонни приросту живої ваги тварин, шукати, а про дбайливішого, чеснішого керівника нема чого коли ВЯВНННМ0ЕЯММВВІ Кж ВКВМ0 не Мал. О. МОНАСТИРСЬКОГО ПРОХІДНА ФАБРИКИ » 8 А і і ІЦ і 7 п'ятим--- (: : ’*** **- Л’Х Х 1 Ж- із Ж хотіли надрукувати я четвертим «Клуб губителів природи», «Страшне перо не в гусака», шостим «Перченя» і т. д. Одне слово, у наших передплатників різні смаки і уподобання. І все-таки з одним із читачів ми вирішили вас познайомити. Це житель міста Херсона І. І. Клєпа-офіцер-прикордонник, учасник їхню Чого це стільки сьогодні перевіряючих на прохідній? з'ясувати, яка продукція корис- Директор виріши тується попитом. - Спочатку ми хотіли надрукувати колективний портрет наших читачів. Розповісти, що кому в нашому журналі подобається, а що ні. Але швидко зрозуміли: зробити це дуже і дуже важко. Бо виявилося, що одним найбільше подобаються матеріали рубрики «Здоровенькі були!», «Питання руба! яяашяшшшяшшшшшшшш «Здоровенькі », другим усмішки», чов колишній оборони Києва. Обороняючи столицю Радянської України, розповідає Іван Іванович, я ближче познайомився з її жителями, бійцями-українцями, полюбив веселу вдачу, якою вони відзначалися навіть у ті грізні для нашої країни роки. А у госпіталі потрапив мені до рук «Перець». І хоча я за національністю росіянин, виріс у Воронежі, в журналі зрозумів майже все. Відтоді його постійний…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"