Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1987 №07 Сторінка 3

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1987 / № 07 / Сторінка № 3
Журнал Перець 1987 №07 Сторінка 3. НМИ ЛЯ РУР-Ш Т Можна сказати, що все це було б досить смішно, якби не закінчилось так трагічно. Та й почалося з драматичної ноти. Померла у старшого майстра ремонтно-механічного цеху виробничого об’єднання «Стирол» Ю. М. Погуляйка близька людина. Цілком закономірно, що в такі скорботні для людини дні товариші по роботі стають, як то кажуть, ності. Бо ж справа була звечора. Отож диспетчер об’єднання всього-на-всього подзвонила заступнику головного інженера з питань техніки безпеки М. Т. Липченку. А той щось не дуже втямив, про що йдеться. Але уточнювати не став і на місце виїхати полінувався. Начальник варти О. М. Лукащук вирішила не псувати вечірнього відпочинку також і заступникові поруч, намагаються допомогти морально, а по можливості й матеріально. Не відмовили в братерському співчутті й старшому майстрові. А коли він звернувся до начальника цеху О. Я. Печеного з проханням виділити кількох дужих хлопців, щоб викопати яму, відмови, ясна річ, не було. Начальник цеху викликав майстра М. Л. Пельца, коротко кинув тому: «Зроби!» і пречудова сімка одразу взялася за лопати. Щоправда, добрих молодців підкріпили жінкою, але це можна трактувати як певне облагород-ження грубої фізичної сили. Бо виробничою необхідністю цього ніяк не поясниш. Розпорядження О. Я. Печеного, здавалось би, треба було лише вітати. Якби не один нюансик. Навіть такий благородний вчинок треба погоджувати з керівниками підприємства. Бо ж відірвали від роботи одразу сімох працівників. Але О. Я. Печеному це не спало на думку. Та, мабуть, і не могло спасти. Бо, як люблять висловлюватися криміналісти, прецеденту не було. Не звик Олександр Якович турбувати подібними дрібничками начальство. Вважав, що й так зійде. Воно й сходило. Бо й начальство не дуже полюбляло відриватись від своїх масштабних турбот і пропускало такі моменти повз керівну увагу. Отож і майстер М. Л. Пельц без будь-яких легковажних думок про виробничий розпорядок сміливо кинув: «Дійте, хлопці!» і навіть не подумав призначити кого-не-будь за старшого. Але, як виявилося, був у пречудовій сімці неформальний лідер. Це з'ясувалося, коли хлопці покінчили зі справами, а безмежно вдячний старший майстер Ю. М. Погу-ляйко дістав кілька пляшок і запропонував поминальний, як кажуть французи, а ля фуршет. Ось, хлопці, мовив він. За упокій, як водиться... Отой лідер В. Л. Жмихов і міг би рішуче заперечити й заяви ти, що хоча вони й на кладовищі, але все одно на роботі, і їм належить повернутися на підприємство. І не лише міг, а й мусив це зробити. Бо був головою цехової комісії по боротьбі з пияцтвом та алкоголізмом. Він і заперечив. Проти того, щоб наливали по півсклянки, і зажадав, щоб налили по вінця. Ну, хлопці, будьмо! пролунало із чотирьох горлянок. Троє пити відмовились. Це «будьмо» лунало ще не раз серед похмурих хрестів і надгробків. Наприклад, В. І. Уланов так той взагалі не відповів би, скільки, бо передчасно відключився. І його довелося попід руки відводити до машини. Цьому ж авто із колоритною компанією в кузові мала б пере тнути шлях стрілець-контролер на прохідній Є. П. Лифенцова. Та Єв- докія Петрівна принципово на це не пішла боялась, що її з ніг зва лить отой дух, яким несло з кузова. Тї як жінку можна зрозуміти. Ніжне створіння, хоча й з берданкою. А от як охоронця ні. Бо ж робота є робота. Тим паче відповідальна. І лише за прохідною у компанії почалися певні труднощі. Точніше, у її неформального лідера, який, мабуть, відчував особливу відповідальність за поминальний а ля руршет. Бо після того, як у лазні ще прийняли «по єдиній», тому ж таки Уланову зовсім відмовив вестибулярний апарат, і він розпластався живим трупом. А самому Жмихову…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"