Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1988 №08 Сторінка 5

Журнал Перець 1988 №08 Сторінка 5. Ярмарок у Чернігові не гірший від Сорочинського. Чого тільки на ньому немає! Все продається-купується, все кричить, лементує, припрошує. Он дядько, кремезний, червонощокий, з довгими смоляними вусами і в солом'янім брилі, на всю горлянку рекламує свій товар: «Кому цегли! Кому цегли! По вісім копійок штука, беріть собі в руки!» Не дядько справжнісінький тобі чумак. Тільки замість мішків із сіллю на позі цегла. Чи не з Криму привезли? жартома питаю для першого знайомства. Та який там Крим! простодушно відповідає. 3 колгоспу «Червона зірка», село Вороньки. Може, знаєте, отам коло Бобровиці? А чому ж це так далеко, аж у Чернігів посилають? Хто його знає. їздять же наші бобровицькі у Прилуки по таку ж цеглу близько сотні кілометрів, як оце від нас у Чернігів. А ми свою сюди. Кажуть, район план по тонно-кілометрах завалив. От і виручаю. Дядько був, з усього видно, з лукавих. Гукав-гукав «по вісім копійок штука», а тоді пальцем поманює: По секрету скажу: дорога вона в нас по сотні карбованців за тисячу виходить. Хто такі гроші за це вгепає? Ото я по штуках. Може, й знайдуться якісь, купуватимуть. Усе ж колгоспові менше збитків буде. А хіба без збитку не можна? наївно питаю бобровицького вусаня. Чого ж не можна? Потрібно не так уже й багато: оснастити, як тепер кажуть, цегельне виробництво механізмами. Щоб розрахований на випуск півтора мільйона штук цегли прес стільки й давав, а не 150 160 тисяч, як ото в нас. Щоб і піддони були, й автокран. Чому я оце штуками продаю? Бо все навантаження у нас на руки припадає. А хто, скажіть, у наш час по цеглинці вантажить? Будови ж тепер громіздкі одною-двома тисячами цеглин не обійдешся. Тож, коли хочеш мати зиск, а не збитки, і грошей не шкодуй, і дбай про умови праці людей, а не минай ту цегельню десятою дорогою. Мені, власне, цегла була без потреби. Більше зацікавив отой бриль. Конче хотілося взнати: у Сорочинцях чи в Боб ровиці він таку шикарну річ придбав? Але як тільки я заїкнувся про бриля, мій вусань сторожко підняв свої смоляні вуса вгору: Кому яке діло до мого капелюха?!! Довелося вговтувати продавця цегли, запевняти, що роблю це тільки тому, аби й собі стати власником такого аристократичного бриля. То це все синок мені, пом'якшав вусань і коротко повідав одіссею екзо- тичного головного убору. Моряк він. З-за кордону привіз. Йому добре: синок по морях-окіянах вештається. А мої, вибачте, ще носи рукавом витирають. А як же хотілося у спеку натягнути на голову красиву й практичну річ. А у ваших Вороньках хіба не можуть? насмілився запитати. Солома ж є. Солома є, бриля нема, сказав. Ціпа для бриля треба. А де тепер його візьмеш... І він пояснив просту, на перший погляд, технологію. Найперше, потрібна не будь-яка, а пряма солома. Тому необхідно жати серпом або косити косою, а потім снопи молотити ціпом. Як колись у далеку минувшину. А хто тепер на це наважиться, хоча зроблений бриль окупив би себе кілька разів. Логіка у дядька, як кажуть, була залізна. Що ж з того, що сировина валяється під ногами? Адже, коли за цією логікою йти далі, то й глини вистачає, щоб робити і горщики, і макітри. А то ж, вибачте, сучасний акселерат популярно роз'яснить, як космічний корабель у космос злітає, а…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"