Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1991 №15 Сторінка 2

(Допекло, Телеграфне Агентство Перця)
Журнал Перець 1991 №15 Сторінка 2 - Допекло, Телеграфне Агентство Перця. ВІД КОРДОНУ БІГОМ!.. Що ми з вами, шановні читачі, знали в давніші й навіть іще недавні часи про зарубіжне життя, або ж, як його було прийнято з сарказмом обзивати, «той світ»? Ну, по-перше, те, що він інтенсивно гниє і вже ось-ось догниє остаточно. По-друге, що там панує суцільний страх, і люди, котрим випала трагічна доля скніти у кам'яних джунглях капіталізму, бояться й за поріг власної оселі носа виткнути: позаяк усюди таке діється, таке діється гори трупів просто неба валяються, й ніхто їх не прибирає. Вінцем же нашого знання, безумовно, став постулат, всотаний радянським громадянином ледь не з молоком матері: «В Америці хмарочоси, а трудящі голодні й босі!..» Коротше, все ми знали про «потойбічне» життя. Все, що нам було наказано знати. Розраховувати ж на особисті поїздки у ті страхітливі чужинські краї могли виключно достойники, які пройшли особливий вишкіл. У номенклатурних колах. І вони з честю виходили із «тогосвітних» випробувань: поверталися до батьківщини цілими й неушкодженими, та ще й якимось дивом не охлялими з голодухи. Чим, дивлячись на них, ми дуже пишалися: ось, мовляв, які надійні й загартовані повпреди соціалізму!.. Із плином часу, що за допомогою гласності й демократизації кріпко підточив залізну завісу, котра відгороджувала нас од «того світу», пишатися ми стали значно менше. Оскільки довідалися, що ні біса не знали ні про «них», ні про нас самих. І що подорожувати світами не лише не страшно, а ще й корисно, бо можна багато чому розумному навчитися. Та за одним рипом прихопити звідтіля з собою дещицю того, чим і не пахне у рідних пенатах, «їхнього» ширвжитку, як мовиться, для дому, для сім’ї, а також і задля пропаганди раціонального і ефективного господарювання. Одне слово, наші з вами горизонти, друзі-читачі, розширилися незрівнянно. Особливо ж після виходу Закону про виїзд і в’їзд в СРСР. Ось коли ми прилучимося, як тепер красиво кажуть, до загальнолюдських цінностей. Ось коли заприязнимося з усім світом. Ось коли вступимо і до європейського, і до всесвітнього цивілізованого дому, щоб і наше з вами життя стало бодай трошечки пристойнішим і людськішим. Ось коли... Та зачекаймо із скороспішною радістю. Краще поміркуймо над дивними речами, що відбуваються паралельно. А паралельно з великим галасом, зчиненим урядовцями навколо нового Закону ось дивися, світе, які ми запеклі демократи! ті ж самі урядовці тишком-нишком підняли вартість виїзду в зарубіжні країни усіма видами транспорту далеко за межі здорового глузду. А паралельно ті ж урядовці урізали й без того мізерну суму валютного обміну для своїх співгромадян до такої величини, за якою виразно проглядається лише одна перспектива жебракування цих співгромадян під дверима закордонних готелів. Ну й остання «паралельність»: із першого липня цього року знову ж таки невгамовні наші урядовці запровадили нові ставки митного збору за речі, які ввозяться через кордон СРСР. Ці грабіжницькі ставки, як на наш погляд, роблять імовірні поїздки радянських людей за кордон просто неймовірними. А все укупі фактично перекреслює можливість життєдіяльності союзного Закону про виїзд і в’їзд. Складається враження, що комусь дуже не хочеться, щоб і ми з вами, друзі-співгромадяни, мали можливість прилучитися до цивілізованого світу. А хочеться навпаки: щоб ми, як і колись, зазирали туди крізь грати залізної завіси. До того ж з острахом і ненавистю. А ми, хай їм буде відомо, більше не бажаємо цього. Не хочемо й квит. То що ж робити? Либонь, одне: добиватися, щоб суверенна Україна мала свої дієві закони, які відкриють нам світ. Без будь-яких хитромудрих «паралельнос-тей». ПРОЦЕНТ НА КРАДІЖКУ Дефіцит уже вкрай людей розклав!.. І будь-яких принципів позбавив. Окрім, правда, одного. Нашого основного, соціалістичного. Що звучить гордо, як горьковський гімн людині. «Де працюю звідти й тягну!..» Ошалів, коротше, вітчизняний споживач!.. Ошалів остаточно у пошуках отих товарів, що, як твердять політекономи, до групи «Б» належать. Позаяк запити в кожного не по днях зростають, а купити в магазині нічого ні біжутерії... Коханій на шию. Ні ложки алюмінієвої до обіду. Скажіть спасибі, хоч сам обід іще є. А не компот прозорий від нього. Який ні до якої «групи» не віднесеш... Та попри всю цю навколодефіцитну метушню за деяких співгромадян переживати не доводиться. Не перевелись іще в гущі народній самородки люди спритні й кебетисті. З будь-якого перебудовчого лабіринту вихід знайдуть. Тільки голову на плечах треба мати, а не компостер залізничний... Якщо вся країна на виробництві потом сходить, то й товари мають бути. До цього відкриття й без політекономії Адама Сміта дотямкувати можна. Мати б лише бажання. А товари, повірте, є. Якщо не на заводських складах чи торговельних базах та у підсобках магазинних, то в путі до споживацького прилавка. Хоча до того прилавка дорога теж не всім заказана. У черги свої закони. Та інтереси як в Антанти. Хто хутчій із розкладачкою попід пахвою до дверей крамниці добіг той, вважайте, першим «місце під сонцем» й заорендував. А коли хтось іззаду дуже напиратиме, то і по шапці дати можуть. Пряниками «Сибір». Але то проблеми особисті. А в людей, що товар той перевозять а перевозять його масово тільки залізницею, клопоти свої. За які вони від держави грошики отримують. І чималі... Але не треба заздрити й галасувати, як гусак на залізничній колії. У залізничників своє «вредне» виробництво. Стільки добра народного бачити, й тільки прапорцем йому вслід махати... Збожеволіти можна!.. Так от, якщо товар у путі, то люди метиковані й зустрічають його в путі. Або на запасній колії. Без оркестру але теж з хорошим інструментом. І беруть усе спокійно й вишукано. Немов сосиски у парламентському буфеті. Хоча про смаки й не сперечаються... Скажімо, громадянин В. І. Дорош на станції Київ-Товарний спокійно витяг із вагона двадцять пляшок горілки «Пшенична» і дванадцять баночок «Горошку зеленого» на закуску до…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"