Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1991 №06 Сторінка 2

(Допекло)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1991 / № 06 / Сторінка № 2
Журнал Перець 1991 №06 Сторінка 2 - Допекло. ОПЕКЛО! ДЛЯ ПОЧАТКУ БОЙКОТ ХАПУГАМ! У підземному переході гірко плакала дівчинка років шести. І хоч люд наш від постійних нестатків сильно спохмурнів за останні роки й навіть не завжди подасть гривеник нещасній бабусі, що сидить із простягнутою рукою коло базару, все ж таки повз дитячі сльози байдуже не проходить. Біля дівчинки тут же зібрався літучий мітинг. Хтось з'ясовував у неї, чи не загубилась вона і чи знає свою адресу; хтось висловив припущення, що це дитя якихось неформалів, схильних до наркоманії, котрі спеціально підкинули малу громадськості, аби без завади віддатися десь у підвалі своєму ганебному пороку; хтось уже лаяв перебудову, а якийсь дядечко, присівши навпочіпки, дістав із кишені електронний калькулятор і намагався розраяти дитину зелененькими цифрочками, що стрибали по екран-чику. Не хочу калькуля-атора! несподівано прохлипала дівчинка. Хочу кни-и-и-ижку-у!.. й заголосила іще гірше. Стало ясно, що горе має конкретну першопричину, та ще й інтелектуального характеру. А тут і мама об'явилася цілком пристойна молода особа, зовсім не схожа на неформалку-наркоманку, щоправда, дещо збуджена. Ну, не можу, не можу я за такі гроші тобі «Алісу» купити! нервово проголосила вона, витираючи доньці хусточкою сльози. Це ж більше третини моєї зарплати! Хапуги безсовісні! Спекулянти!.. Іди-іди, нічого тут обзиватися! почувся збоку лінивий юначий голос, і увага присутніх миттю переключи- Бабулечко, виступіть у нашому Палаці культури з яким-небудь чаклунством, бо прогораємо! Мал. О. КОХАНА лася туди. Під стіною стояв стіл, ущерть заповнений книгами з розкішними палітурками, що сяяли всіма барвами веселки. Чого там, судячи з назв, тільки не було! Найвибаг-ливіший книголюб обов'язково знайшов би те, що йому до вподоби, позаяк викладено було на імпровізований прилавок і класику, і сучасних авторів, і прозу, і поезію, і детективи, і пригоди, і книжки для дітей. Серед цих останніх вирізнялося багато оформлене видання «Аліси в країні чудес». Уявляєте шістдесят карбованців вимагає! обурено пояснила молода мама і сердито пішла геть, тягнучи за руку безутішну доньку. А й справді що це за ціна така, молодий чоловіче? підступив дядечко з калькулятором до продавця аристократичного вигляду хлопця в модернячій куртці, який, мальовничо схрестивши на грудях руки, недбало спирався плечем об стіну переходу. Договірна, процідив той, не повертаючи голови до інтерв'юера. Не подобається не беріть... Колись наша пропаганда не втомлювалася повторювати, що радянський народ це народ, який читає більше за всіх у світі, і що радянські книжки найдешевші в світі. І що цікаво: на відміну од багатьох інших тверджень епохи «розвинутого соціалізму», це таки відповідало дійсності. Та от останніми роками доводиться спостерігати навпачну тенденцію: книжки стають усе дорожчими, а відтак читаємо ми все менше. Не будемо тут згадувати про подорожчання паперу й різних поліграфічних робіт. Ідеться про інше. Про те, що нові й особливо популярні книжки, які мають тверду державну вартість, якимсь робом потрапляють не до книгарень, а на столи самодіяльних купців, котрі встановлюють на них буквально шкуродерські ціни ЗО, 50, 70, а то й сотню карбованців за кожну. Ціна договірна, незворушно відказують вони, не деталізуючи того, хто ж це і з ким домовлявся. Не хочете не беріть... Якщо ж котрийсь із книголюбів виявиться надто настирливим і таки забажає добитися ясності, до нього тут же підійдуть двоє-троє гевалів аж ніяк не з печаттю книжкової мудрості на пиках, і бідному книголюбові лишиться вільний вибір: або негайно давати дьору, або приймати нерівний бій, підсумок якого зарані відомий... Хто вони ті купці, яким чином до них потрапляє найновіша книжкова продукція? Невідомо. Приміром, директор об'єднання «Київкнига» В. Я. Галиновський абсолютно твердий: «Це спекулянти. Однак із наших магазинів чи бази до них не потрапляє нічого. Гарантую. А от міліція, до якої я не раз звертався, займатися цим не дуже рветься. У них, мовляв, багатомільйонні справи, а тут Сподіваюся, ви погодитеся, що афоризм «Дозволено все, що не заборонено» набув і в нас неабиякої популярності тому, що хочемо зробити нашу державу правовою. Широко розголошений він був не з чиєїсь доброї волі, а під тиском обставин і факторів. Ну, по-перше, усім нам відомо, що саме в епоху суцільних заборон у нас сформувалося інше життєве правило: усе-таки значно менше...» Що ж, у час тотальних розкрадань і суцільного дефіциту книжкова спекуляція може видатися й не найбільшою бідою. Проте не забуваймо простої істини: хороші й доступні всім книги це основа нашого духовного здоров'я. Не можна допускати, щоби ця основа знаходилася в брудних руках. А тому давайте, друзі-книголюби, для початку зробимо найпростіше, що залежить лише од нас із вами: оголосимо хапугам повний бойкот! якщо не можна, але дуже хочеться, то можна. І чим вищий рангом був його прихильник, тим більше він собі дозволяв. По-друге, наша законотворчість, м'яко кажучи, не відзначалася послідовністю: починається боротьба з нетрудовими доходами, а закінчується тим, що мобілізовані на цю боротьбу кращі сили правопорядку заганяють у глибоке підпілля бабок, які торгують квітами та нехитрим урожаєм із присадибних ділянок, та пенсіонерів-чоло-віків, котрі потихеньку приторговують на базарах виготовленим власними руками. І загнали настільки глибоко, що коли через рік вийшов новий закон, який заохочував саме індивідуальну трудову діяльність, іще довго індивідууми обох статей жахалися, угледівши міліцейський кашкет. На сьогоднішній день щось подібне ми спостерігаємо з кооперативами. Спочатку їм дали зелену вулицю, обклавши усіх гамузом сміхотворно низькими податками. А коли піна, що зашумувала на хвилі кооперативного буму, плюснулася декому в кишеню тисячами, а то й мільйонами, перед тими кооператорами, які повірили, що турбота про розвиток кооперативного руху це всерйоз і надовго і зайнялися серйозною, справді потрібною народу справою, виставили частокіл із драконівських податків. Шкіру із м’ясом обдеруть на тому частоколі до кісток найпорядніші кооператори. А ті, для кого закон мов решето, спокійно спостерігають за корчами економіки на шляху до ринку. Вони уже знайшли свою дірочку в цьому решеті, крізь яку прослизнули до подальшого процвітання. Мається на увазі положення, за яким М. П. Малети, секретаря парткому А. Ф. Зубарєва, а також профспілкового комітету, ну й, звісно, буремного комсомольського. Саме цей «чотирикутник» благословив появу на світ у 1987 році молодіжного об'єднання естрадної музики «Гармонія», керівником якого на безаль-тернативній основі став Олександр Іванович. Щоправда, з незрозумілих причин «батьки» посоромилися зареєструвати новонародженого в установленому порядку в міськраді. Можливо, тому, що не змогли чітко визначити його стать, сиріч прі значення. Принаймні, судячи з назви, молодіжне об'єднання естрадної музики мусило або ж звеселяти слух молодих і не дуже старих трудівників «Друкмашу» після натруджених робочих буднів, або ж вишукувати у колективі і плекати естрадні таланти. Проте у положенні про діяльність «Гармонії» (знову ж таки у міськраді не затвердженому) надибуємо на рядки, які наштовхують на думку, що дитяті пророчилися ширші можливості: музикантам доз- волялося закуповувати непродовольчі товари, матеріали і сировину, необхідні для організації роботи об'єднання. А щоб дитя не канючило у батьків кожного разу на дрібні витрати, за клопотанням профкому об'єднання в Житлосоцбанку було відкрито…
 Допекло

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"