Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1961 №01 Сторінка 3

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1961 / № 01 / Сторінка № 3
Журнал Перець 1961 №01 Сторінка 3. Чи ви чули, люди добрі, яка в мене радість? Не чули? Мій «самородок* Харитон опам’ятався нарешті! Єй-богу. правда! Саме після того, коли пам’ятаєте як я на-звала його «гармонійним ледарем», він розбив шість тарілок з холодцем і десь звалував. Повернувся аж навесні. Худющий, зарослий, обідраний і приніс повне пальто бліх. Де він їх набрався Адже в нас навіть на фермі жодної не знайдете. Запитала жартома: Харитоне Івановичу, де це ви бліх розжилися?.. Чи не в котів та собак квартирували?.. Він, правда, не образився, спокійно відповів: З великої досади обсіли. Обстригла, обпатрала його, переодягла, нагодувала. А вранці пішов мій чоловік на роботу в колгосп. Я так зраділа, що й сказати не можу! Якось вечором прийшов з роботи й запитує: Горпиночко, у нас є квасоля? Є, кажу, і квасоля, і горох. Може, пиріжечків напекти на олії? А він: От і чудесно! Від сьогодні вари мені тільки бобові страви! Навіщо? питаю. У нас же є сало, м’ясо, ковбаса! Недавно такого кабанюку заколола... Чи, може, великого посту боїшся? Ніякого посту я не боюсь, каже. Просто організм вимагає бобової тематики. Одним словом, вари і якпобільше! Тижнів зо два варила йому виключно квасолю і горох. їсть мій Харитон, аж давиться, і з кожним днем збільшує порцію. То варила в каструлі, а потім почала в тому казані, що кабанові кукурудзу варила. А ще пізніше забажав сочевиці. Я аж злякалась і кажу: Харитоне, що ти собі думаєш? За два тижні з’їв півмітка квасолі, балію гороху, а тепер ще й сочевиці забажав... А Тобі що, жаль? 1а ні, не жаль. Боюсь, щоб тебе не розірвало, як оту американську ракету, що в газетах писалось. Не турбуйся, Горпиночко. Мій організм міцніший за американську ракету! Діставай сочевицю! Дістала, наварила їсть! Якось зустріла нашого лікаря і запитала, чим це з’ясувати, шо мого так на бобові потягнуло. Він посміхнувся і каже: Правильно робить Харитон Іванович. Адже бобові дуже добре впливають на розвиток головного мозку... Аж тоді почала догадуватись, що Харитон знову щось затіває... Так і вийшло. Доїв він два пуди сочевиці. Відростив на голові волосся. Пішов до сільмагу, накупив кілька пляшок чорнила, оберемок паперу. Глянула я і в душі похолонуло... І кажу делікатно: Дорогий Харитоне Івановичу. Я тобі ще цілу тонну бобових дістану, тільки не пиши більше. Адже сам бачиш, що з цього нічого не виходить, крім скандалів у родині... А він: Дорога Горпино Степанівно, тепер уже напевне щось вийде! Візьму я інший літературний курс... Для мене пісню написати швидше, ніж тобі галушок наварити. Дозволь мені один тиждень не піти на роботу... Побачиш, що я за цей час натворю! Віриш, у мене така творча енергія з’явилась після бобових, аж самому страшно! Більше тижня не виходив Харитон з хати, Горпиночко, негайно поцілуй свого Хари-тона Івановича! Негайно! Думала, що вже десь набрався, ні, тверезий. Може, облігація виграла? питаю. Та ні, каже, серйозніша тематика! Оце весь час читав свої пісні дідові Директиві і його бабі... Віриш, їм так сподобалось, аж плакати почали! А дід прямо заявив: Харитоне Івановичу, у тебе так жалібно написано, що ми з бабою більше не можемо слухати... Дочитаєш іншим разом... Я посміхнулась і кажу: Може, старі спати хотіли та плакали?.. Не говори, Горпиночко, і так піднесено: Аж тепер я твердо переконався, що моя пісня доходить до народних сердець і печінок! поцілував мене і затяг: Гонорар мій. гонорар. Гонорарнику!.. Сів до столу, почав щось підраховувати. Потім каже: А ти знаєш, голубко, що я вже написав три тисячі рядків пісень! Це, коли по п’ять карбованців рядок, і то п’ятнадцять тисяч! А коли по сім двадцять одна! Ти уявляєш, яка це радість! Ех, як одержу... Куплю мотоцикла з коляскою і акордеона. Тебе одягну, як царицю. А бенкет такий справлю, що нікому й не снилось. Позич мені, Горпиночко, в рахунок гонорару якусь сотню дві карбованців... Завтра ж повезу свої пісні в обласну редакцію продавати, поки ніхто не перехватив тематику... І хоч знала я, що з цієї затії нічого не вийде, дала двісті карбованців. Аби в родині тихо було. Три дні не було Харитона аж на четвертий з’явився... П’яний, ледве у двері ввійшов. Ніс. як синій баклажан... Я й питаю: Ну як, продав свої пісні? Він як трахне кулаком об стіл: Позасідали там різні бюрократи!.. Тільки себе друкують, а народному пісняреві не дають ходу! Покричав-покричав і ліг. Вранці підвівся, попросив сироватки, напився і пішов на роботу. Я прямо здивувалась і подумала: «Добре, що вчора не лаяла». Кілька днів працював на посівній і добре працював. Я радію, голова колгоспу нена-хвалиться. Та все це тривало недовго. Якось приїхав письменник аж із Києва. Виступав у клубі, вірші свої…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"