Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1963 №07 Сторінка 5

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1963 / № 07 / Сторінка № 5
Журнал Перець 1963 №07 Сторінка 5. регеє на. пегес-иа. «ТРАГІЧНИЙ» ФЕЙЛЕТОН ВСТУП потрібне коротеньке пояснення. Тема «коекзистенція» українських націона-«вільному світі». Або (як вони самі запитують): яка їх «рація кбо за Шекспіром: їм «бути чи не бути»? Щоб зрозуміти, що далі йде, цього «трагічного» фейлетону Л Деякі з них політично сконали. Це живі трупи. Але інші почали раціоналізувати: або «коекзистенція» (і мирне змагання), або «неекзи-стенція» (в ядерному вогні). На поприщі націоналістичної «Народної волі» (що виходить в американському місті Скрентоні) подвизається якийсь п. Творимірський. У Чі-каго виходить націоналістична газета з дуже гарною назвою «Українське життя». У ній п. Т. Л. помістив статтю на тему «коекзистенції» (так вони називають співіснування), критикуючи «підпалювача війни» п. Твори-мірського. Зірвавшись з «конаючого ложа», на захист п. Творимірського і у «двобій» з л. Т. Л. вибіг «лицар в подертих шараварах» якийсь п. Андрій Коваль. Далі можна уявити собі між ними такий «тріолог»: ДО ДНЯ КОСМОНАВТИНИ НАШІ В КОСМОСІ (по сторінках братніх гумористичних журналів) Малюнки з «ДИКОБРАЗА» (Прага), « «РОГАЧА» (Братіслава), «СТЬРШЕЛА» рест) та «ШПИЛЬОК» (Варшава). ЛУДАШ МАТІ» (Будапешт), ні «УРЗІКИ» (Буха- ПІСЛЯ ПОЛЬОТУ ТВОРИМІРСЬКИЙ (псевдонім західноукраїнського «соціаліста», в якого стільки соціалізму, як кіт наплакав). «Душу тіло ми положим» я проти всякої, всілякої, будь-якої, якої-будь, ніякої коекзистенції з боль-шевиками, бо це для нас, палких українських патріотів, вірна загибель ми сконаємо у вільному світі, ніколи не побачимо неньки, ніколи мужички не будуть знімати капелюшки перед нами, ніколи не будемо пити каву та запивати румчиком, конячком чи монополькою у Віденській, Атласі, Жоржа чи Фукса. А так би хотілося, бодай на мої старенькі літа... Т. Л. (лікар, який знає ціну життя). Та ради цього ви, п. Творимірський, хочете, щоб мільйони і, можливо, весь український народ, якого ви ніби так «любите», згоріли у ядерному вогні? Отак ви хочете «визволяти» неньку Україну? А. КОВАЛЬ (ні коваль, ні швець, ні на дудку грець). Пане Т. Л., я прочитав вашу статтю на тему коекзистенції в «Українському житті» ч. 39, 1962, один раз, другий, десятий, вздовж і впоперек, згори вниз і знизу вгору і, навіть якщо лежав би на конаючім ложі, зриваюся на рівні ноги і біжу стрімголов на підмогу п. Творимірському... Т. Л. Мовчіть, я ще не скінчив. Ви поки що животієте, але колись сконаєте. Отже, взявши до уваги руїну та жертви і гіркий досвід з минулого, всі ми, особливо ми, українці, добре знаємо, що таке війна. А ядерна війна була б незрівняно жахливішою. Зрозумійте ж це, тупі голови! А. КОВАЛЬ (кричить). Ви мене і п. Творимірського б’єте в одно лице, а хочете, щоб ми наставили й друге? Ніколи цьому не бути! Т. Л. Ну, хіба ж вас цьому не навчали ще в дитинстві? Та справа не в цьому, а в тому, що в ядерній добі війна немислима і її може бажати тільки злочинно божевільна істота. Захід мусить договоритися з комуністами.... А. КОВАЛЬ (ще голосніше кричить), йдіть собі до комуністів! Т. Л. (спокійно). Можу й піти. (Насмішливо). А ви до Гітлера вже не підете. Він і Бандера у дурня ріжуться у пеклі. ТВОРИМІРСЬКИЙ. Змініть назву своєї газети точно така назва комуністичного «Українського життя» в Торонто, що також виступає за коекзистенцію! Професор: п Що ви відчували в космо- Дали по шапці. Т. Л. Що ви белькочете? Я про образи, а він про гарбузи. І так воно завжди: ти йому говориш про одну справу, а він крутить про другу. Я відстоюю точку зору коекзистенції, бо іншого виходу немає. Інший «вихід» смерть. Малі діти це розуміють, а ви... А. КОВАЛЬ. Тож кажете, що п. Творимірському не треба було сіпатися, бо пощо, мовляв, пориватися з мотикою до сонця? Т. Л. Що ж, чи це не правда? ТВОРИМІРСЬКИЙ. Я маленький хлопчина Давид... А. КОВАЛЬ. Так, п. Творимірський «ні не виглядає, ні не є підпалювачем війни, не є він кровопивцем, ні аж такою завидією, що готов кинутись через океан, держучи в зубах гранату, щоби пізніше кинути її під рідну стріху». Він «слабий тілом, але сильний духом, маленький хлопчина Давид», що зі скрентонського поприща готовий кинутись проти Го- сі, товаришу майор? Г а г а р і н: Національну гордість! Т. Л. (розкотисто сміється). А. КОВАЛЬ. Це не сміх, а справа нашої екзистенції. Як нам бути? Т. Л. Я відстоюю точку зору, що Захід і комуністична сторона, договорившись про коекзистенцію, можуть вести мирне змагання, а там буде вже видно, хто кого переможе. А. КОВАЛЬ. Ви хочете, щоб ми раз на все заткали собі писки і мовчали? ТВОРИМІРСЬКИЙ. Я маленький хлопчина Давид... Т. Л. Ні, можна й не мовчати, але треба визнати реалітет і раціонально думати. Треба дивитись на сучасний світ тверезими очима, а не блукати у сновидіннях або твердо, як це робите ви, заплющити очі і не бачити тих історичних подій і змін, які стались за минулі кілька десятиріч. А. КОВАЛЬ. Та ж ви самі, п. Т. Л., при кожній нагоді зривалися на струнко і баском підтягали до самого неба «душу тіло ми положим», аж земля дрижала! Яке ж призначення мають різні видання, включно з «Українським життям» у Чікаго, в якому ви друкуєте статті і «на кожному кроці б’єте на зломану голову всіх і вся, хто тільки попаде під руку»? А найголовне: чому ж усім нам, а також і вам, п. Т. Л., «треба було залишати рідні землі та витирати довгі роки чужі кути, а яка взагалі рація нашого буття у вільному світі»? Т. Л. Декому вже більш нічого не просвердлиться в голову, яка закам’яніла. Я ж вам говорив: рація нашого буття ТЕПЕР визнати той стан речей, який насправді існує, і ніякі маленькі хлопчики Давиди його змінити не можуть. ТВОРИМІРСЬКИЙ (на нього вже не звертають уваги). Я, маленький хлопчина Давид, збираюся зі Скрентона піти проти Голіафа... А. КОВАЛЬ. Для чого ж тоді ходити на панахиди? Т. Л. Кожній істоті, в тому й людині, приходить кончина... А. КОВАЛЬ (несамовито кричить). Пане Т. Л., ви не мусите «ставати в бойові лави за свободу і незалежність свого народу»! Але не пишіть прихапцем на коліні рецепта, від якого ми сконаємо! Т. Л. (спокійно). Наш народ великий і він собі раду дасть. А перед тими емігрантами, які не визнають цієї історичної істини, лишається тільки одна «рація буття»: політична кончина. Микита ВІШТА. Торонто (Канада). Місяць: Чи не завітаєте, товаришу, до мене? Наступного разу. Глянь, Рред, більшовики знову утерли нам носа!.. Андре ВЮРМСЕР ПАМФЛЕТИ ДРУГА СПРАВА ПРО ВИКЛАДАЧА ФІЛОСОФІЇ Недавно якийсь інспектор шкіл на ім'я Кру-азій у розпачі написав листа полковникові Дюбуру, командирові місцевого гарнізону. У листі він запитує полковника, чи нема, часом, серед його підлеглих офіцера…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"