Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1967 №17 Сторінка 2

(Телеграфне Агентство Перця)
Журнал Перець 1967 №17 Сторінка 2 - Телеграфне Агентство Перця. Шановний Володимире Олексійовичу! Повірте, не вам я збирався писати цього листа. Я збирався писати Василю Степановичу Жукову керуючому трестом «Київміськбуд» № 6. По-перше, це він, шановний Василь Степанович, грає першу скрипку в тому конкретному ділі, про яке мова піде трохи далі; по-друге, це зав- дяни ного невсипучим старанням діло те просувається з такою енергією як мокре горить. В чому ж річ? Чому все-таки пишу вам, а не шановному Василю Степановичу? Послухайте, скажу все, як було. Вчора вранці завітали до мене поліграфісти з другої друкарні видавництва і комбінату друку «Радянська Україна». Знаю кожного з них вже не один рік. Майже всі ударники комуністичної праці, завжди енергійні, бадьорі, веселі. А це зайшли, ну, повірте, не впізнаю, якісь такі, наче в воду опущені, від одного вигляду молоко скисне. Жартома нажу: Заходити в «Перець» з пісними фізіономіями суворо заборонено. А нам не до жартів, сумно одповідають пришельці, нам уже ревти хочеться. Але ти нам краще скажи ось що. Скажи нам, голубе, з чого починається ранок культурного громадянина? Навіщо ви мені такі наївні питання ставите? Я вже з дошкільного віку давно вискочив. Ні, ні, а ти все-таки скажи. Як у кого, кажу. У кого ранок починається з фізичної зарядки, у кого з водних процедур, а хто, продерши очі, одразу за сигарету хапається. Як кажуть, у всякої Пашим свої замашки. А от і не вгадав, - заперечують культурного громадянина починається з газети. Крити мені було нічим. Справді, свіжий номер ранкової газети вабить тебе так, наче перший сонячний промінчик. Газета кріпко-накріпко увійшла в наш побут, і коли часом листоноша запізнюється у твій дім з газетою, у тебе появляється таке відчуття, ніби ти пішов на роботу не поснідавши. Це в поміркованих натур. А в натур експансивніших реакція буває значно активніша. Виникають нарікання, пишуться нели поліграфісти. Ранок кожного А разу не виконав своєї обіцянки. Ми розуміємо, буває часом, що обіцяного три роки ждуть, але товариш Жуков і цієї надії не лишає нам на радість. До 1 червня 1967 року, в останнє похвалялися товариші Жуков та Лісниченко, друкарню здамо, як лялечку! Це вже останній і реальний строк. Так що готуйте могорич... Як бачиш, Перче, вже падає листя, вже попахує вранішніми заморозками, та могоричем там діло й не запахло. одержить десять імпортних газетних агрегатів. Де ми їх будемо ставити тьотя Мотя знає. Газетний корпус існує тільки у кресленнях і документації, але це дуже ненадійний фундамент, щоб на ньому ставити потужні газетні ротації. На язику товариша Жукова теж їх не змонтуєш, не А в IV кварталі комбінат Лист начальникові «Головкиївбуду» тов. ГУСЄВУ В. О. цеприємні, але справедливі скарги в редакції і на редакції, пишуться на працівників зв’язку, пишуться на поліграфістів. І нічого не попишеш! Дайош газету передплатникові рано-вранці, і ніяк не пізніше. Тоді й скарг не писатимуть. От-от-от! Це ми прекрасно розуміємо і тому ніяк не можемо зрозуміти керуючого трестом «Київміськбуд» № 6 товариша Жукова та його головного інженера т. Лісниченка. десятки центральних і республіканських газет. Ми стараємось, ми шкодуємо сил і уміння, щоб передплатник своєчасно одержував свою газету, щоб він не скаржився і на якість друку, але не все од нас залежить. Тиражі газет і журналів з кожним роком зростають, а «Київміськбуд» № 6, очолюваний товаришем Жуновим, вже кілька ронів тягне, мов кота за хвіст, реконструкцію і добудову нашої друкарні. Смішно сказати, але, починаючи з 1965 року, «Київміськбуд» № 6 вісім разів призначав строки закінчення реконструкції і добудови друкарні і ніяк не заототокали мої гості. Передплатник завжди правий. Наше поліграфічне підприємство друкує щоденно Ми стараємось, ми не № 6 вісім ні регес иа Мал. А. ВАСИЛЕНКА Не хвилюйтеся! У Петра Петровича сьогодні день народження і він обіцяв прийняти всіх. хоч він у нього досить-таки довгий. Не говоримо вже про якість реконструкції і будівництва. Тут нею і не пахне. Зате недоробками і…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"