Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1969 №22 Сторінка 3

(Байки)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1969 / № 22 / Сторінка № 3
Журнал Перець 1969 №22 Сторінка 3 - Байки. ПРО САДОК І САД (НЕ НАРИС) Про це можна було б написати зворушливий ліричний нарис. Судіть самі. ..Учень закінчує школу. Він говорить своїй учительці слова вдячності, дарує величезний букет запашних квітів. Але квіти невдовзі в’януть, слова забуваються. А учневі хочеться залишити про себе пам’ять надовго. І він приходить до вчительки й саджає перед її вікнами фруктове деревце. Наступного року це саме робить другий випускник, ще за рік-два третій... Так перед будинком, де живе учителька дрогобицької середньої школи № 4 Ніна Йосипівна Пенькова, з роками виріс невеликий садок, що почав плодоносити. Щоправда, яблук, грушок та вишень він приносив набагато менше, ніж потрібно, щоб базувати на цьому добробут сім’ї, але вчительці дорога була пам’ять, шана. Адже цю яблуню посадив її учень Петро, цю грушку Ігор, цю вишню Тетяна... А ось про це можна було б написати повчальний публіцистичний нарис. І знову судіть самі. ...У м. Дрогобичі склалося досить скрутне становище з дитячими закладами. У майбутньому тут планується будівництво великих дитячих комбінатів. Але то перспектива. А поки що маємо черги батьків, які мріють влаштувати дитину в садок. Отож керівники міста хвала їм і честь! дійшли розумної думки: силами й коштами підприємств-шефів розширити шляхом добудови десять існуючих дитячих садків, що дасть можливість прийняти додатково 400 500 дітей, половину тих, що стоять на черзі. Шефи вже при- ступили до роботи. Чи не ясно, що й перший і другий випадок вдячна тема для нарисовця. Чи не ясно, що V г еи-г летоністові тут нема чого робити. Та, як не див но, сталося так, що замість двох ліричного й публіцистичного нарисів мушу писати одне, але дещо прямо протилежне. Річ у тім, що один з десяти дитячих садків, які вирішено добудувати, міститься на вулиці Бори-славській, саме там, де живе вчителька Пенькова. І випало так, що коли добудовувати садок дитячий, треба знести садок фруктовий. Чутка про це дійшла до подружжя Пенькових ще навесні. Але то була лише чутка, офіційно ніким не під тверджена. «Якщо справді вирішили тут будувати, то нас обов’язково попередять, тішила себе й чоловіка Ніна Йосипівна, щоб ми саме зараз, весною, могли пересадити наші дерева десь в інше місце, бо пізніше це зробити буде неможливо». Та минув квітень, травень, червень. Ніхто ні про що не попереджав, ніхто не робив замаху на фруктовий садок. Пенькови остаточно заспокої лись і поїхали у відпустку. Повернулися вони в середині серпня. Переночували з дороги, а вранці побачили, як на подвір’я в’їхав бульдозер і почав з властивою йому діловитістю корчувати яблуню за яблунею, грушку за грушкою. Походи в міськраду нічого не дали. Голова виконкому Григорій Савич Бульба, прибувши персонально на місце подій, із залізною категоричністю, помноженою на залізну ж логіку, пояснив: Невже через десяток ваших дерев ми повинні позбавити шістдесят діточок місць у дитячому садку?! Хіба це буде по-державному?! Хіба це буде по-людяному?! А потім дав ще й кваліфіковану консультацію: Пересаджувати ваші дерева зараз, у серпні, безглуздо не приймуться. А чекати до…
 Байки

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"