Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1972 №17 Сторінка 3

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1972 / № 17 / Сторінка № 3
Журнал Перець 1972 №17 Сторінка 3. Категорично можу заявити: я не боягуз. Я тільки боюсь... Змалку боявся чорта, та згодом виявилося, що не такий він страшний, як його малюють. Коли підріс, то второпав, що боятися треба не чорта, а деяких земних істот, наприклад, злих собак або ж гадюк. А ще пізніше саме життя мене переконало в тому, що й це не найстрашніше. Страшнішим за все може бути тільки на клепник. Колись один чолов’яга на прізвище Френкель, розгорнувши знамена правдоборця, вирушив на смертний бій з бюрократами, крадіями, морально розбещеними людьми. Де тільки влаштовувався на роботу Френкель, там негайно, наче гриби після дощу, починали з’являтися оті крадії, бюрократи та морально розбещені особи. А Френкель негайно ж починав про них сигналізувати усім, усім, усім організаціям і установам у тім числі й нашій редакції. Надрюкуйте, будь ласка, слізно просив він. Треба, як слід проперчити цих негідників! Ну, що ж, треба так треба. ми «надрюкували». Виступили з ейле- тоном, у якому вишпетили... самого викривача. Бо, як показала перевірка його листів, усі вони були брехливими і носили явно наклепницький характер. Коли запахло смаленим, коли Френкеля познайомили з статтею карного кодексу, в якій мовиться про відповідальність за на-клепництво, він примчав у редакцію і почав бідкатися. Та я ж хіба винен?! Та у мене, знаєте, хвороба така: не хочеться писати, а пишу. Руки, розумієте, сверблять, самі до паперу тягнуться. Лікарі підтвердили, що й справді така хвороба існує. Чи це вони допомогли Френ-келю позбутися хвороби, чи хтось інший,---- сказати не можемо, але руки у нього свербіти перестали. Принаймні, останнім часом щось уже не видно «сигналів» з його характерним підписом. Сам собою цей факт ще, звичайно, ні про що не говорить. Бо у наклепника є чималий арсенал досконалих методів, як паскудити ближньому, залишаючись при цьому у тіні. Можна скористатися такою безшумною зброєю, як анонімка. А можна підписатися будь-яким вигаданим прізвищем, як от, скажімо, «А. І. Христенко». сигналізував про що творилися в райфінвідділі. Рука у Івана Панасовича не відсохла, ні. Це я можу засвідчити перед усіма святими, бо сам, при зустрічі з І. П. Крисюком, відчув її пружний, міцний потиск. От тільки стверджувати, що ця рука вже й справді перестала творити свою підлу справу, не беруся. Бо перед тим, як зустрітися з Іваном Панасовичем, мені довелося побувати в деяких установах і організаціях. І там, на велике моє здивування, я побачив до болю знайомий почерк, яким колись свої листи і заяви писав А. І. Христенко. Христенко воскрес? ще не вірячи очам своїм, спитав я. Воістину воскрес! підтвердили люди моє припущення. На цей раз під знайомим уже почерком Христенка красувався чіткий виразний підпис І. П. Крисюка старшого ревізора фінансового відділу Козятинського відділення Південно-Західної залізниці. Старший ревізор вважає «своїм обов’язком повідомити про становище, що створилося в Козятинському відділенні ПЗЗ». Становище, що й казати, жахливе. Та хіба ж воно може бути кращим, коли начальник такого-то відділу комуніст такий- то «тупий, як сибірський валянок, і балакучий, як базарна баба». Коли про його заступника «говорять як про неперевершено-го підлабузника і кар'єриста». Коли «у відділенні залізниці панує сімейственість і кругова порука».…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"