Бібліотека Перця 2018 №11
Щодня, щохвилини з бандитами
ками. А ще більш того — однодумцями, позаяк уже почали роз
биратися в деяких тогочасних гаслах, за якими уміло прихову
валися все ті ж підлість, підступність і зрадництво — тільки в
масштабах цілої країни.
Тим паче, нам було в кого вчитися: передовсім у тогочасно
го нашого викладача й заразом декана Матвія Михайловича
Шестопала — до того ж блискучого памфлетистафейлетоніста.
Саме тоді й занурилися ми з головою в глибини сатири та гу
мору — жанру улюбленого серед людей і ненависного, ще й
небезпечного з погляду реакції на нього так званої "керівної
еліти".
Тому і стали ми перегодом перчанами — працівниками зна
менитого протягом десятиріч сатиричного журналу "Перець",
який виходив накладом у три з половиною мільйони при
мірників і завжди твердо стояв на сторожі правди й захищав
людей праці від "елітної" сваволі.
Звісно, були, сказати б, і синяки, і гулі. Але ж було і грома
дянське, і творче зростання. Володимир Пальцун сформувався
як знаний і в Україні, і за її межами журналіст і письменник. Усе
його професійне життя пов'язане із Західною Україною. Він жи
ве і трудиться у Львові. Й попри своє придніпровське похо
дження, має такого багатства, оригінальності й милозвучності
словарний запас, що перевершив, на мою думку, навіть дея
ких корінних західняків. А його книжки ніколи не залежуються
на магазинних полицях.
Ось почитайте і нову книжку мого побратима Володимира
Пальцуна — переконаєтесь.
Володимир ЧЕПІГА,
лауреат літературної премії
імені Юрія Яновського.
3
© Бібліотека журналу «ПЕРЕЦЬ. Весела республіка» №11-2018
Подобається "Перець"?
Буде і на нашій вулиці свято. Цей заповіт мстивих оп-
тимістів торжествував і уречевлювався в ті незабутні дні і
ночі на кожному кроці. Райдужні усмішки розправляли
згрубілі зморшки ветеранів, які давно не реагували, вва-
жай, на каустичну соду і післявесільний засіб "Фейрі". А
сліди від мордобоїв та хірургічних втручань розсмоктува-
лися на очах. Вулиця світилася щастям. Але не тільки. До
глибокої ночі не згасало світло у кухонних вікнах — то вко-
тре навіть у неблагополучних сім'ях з радістю переповіда-
ли один одному деталі події. І це нагадувало післяпівнічні
"голубі вогники" застійних часів. Діти почали краще вчи-
тися, бо вчителі нарешті збагнули складність програм і
викликали до дошки тільки відмінників. Двірники пере-
стали сваритися за межі ділянок і стали мести свої і чужі
території підряд.
На нашу вулицю прийшло свято. Без гасел і транспа-
рантів, без фанерних концертів і безплатної роздачі пива.
По дві гальби в одні руки. З порушеним терміном придат-
ності. Здорове, натуральне свято.
Звідки воно нагрянуло, хто першим зауважив цю пре-
красну мить і поширив відомості про неї — годі було з'ясу-
вати. Цього не відала навіть бабця Параня, що жила на
балконі з тих пір, як оженився і привів невістку старший з
онуків. Зрештою, це й не дивно — вона першою хотіла по-
бачити прихід кінця світу, а тут привалило поголовне ща-
стя. Не той, так би мовити, вектор.
А радіти було з чого. Взяли, нарешті, за петельки, за бар-
ки, за загривок, за грішне тіло... Не нарікайте, що так ба-
гато "за", бо таки ж багатюща мова наша, аби передати
втіху з кари мерзотників. Коротше, взяли під білі руки
митника.
Це він, колишній сторож бойлерної, пішов далі за фахом
і зумів якимось робом влаштуватися митником. І так при
4
ÌÈÒÍÈÊÀ ÂÇßËÈ
Рейтинг книжки
Сатирики: Пальцун Володимир
Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг
Copyright © 1922-2024 "Перець"