ками. А ще більш того — однодумцями, позаяк уже почали роз
биратися в деяких тогочасних гаслах, за якими уміло прихову
валися все ті ж підлість, підступність і зрадництво — тільки в
масштабах цілої країни.
Тим паче, нам було в кого вчитися: передовсім у тогочасно
го нашого викладача й заразом декана Матвія Михайловича
Шестопала — до того ж блискучого памфлетистафейлетоніста.
Саме тоді й занурилися ми з головою в глибини сатири та гу
мору — жанру улюбленого серед людей і ненависного, ще й
небезпечного з погляду реакції на нього так званої "керівної
еліти".
Тому і стали ми перегодом перчанами — працівниками зна
менитого протягом десятиріч сатиричного журналу "Перець",
який виходив накладом у три з половиною мільйони при
мірників і завжди твердо стояв на сторожі правди й захищав
людей праці від "елітної" сваволі.
Звісно, були, сказати б, і синяки, і гулі. Але ж було і грома
дянське, і творче зростання. Володимир Пальцун сформувався
як знаний і в Україні, і за її межами журналіст і письменник. Усе
його професійне життя пов'язане із Західною Україною. Він жи
ве і трудиться у Львові. Й попри своє придніпровське похо
дження, має такого багатства, оригінальності й милозвучності
словарний запас, що перевершив, на мою думку, навіть дея
ких корінних західняків. А його книжки ніколи не залежуються
на магазинних полицях.
Ось почитайте і нову книжку мого побратима Володимира
Пальцуна — переконаєтесь.
Володимир ЧЕПІГА,
лауреат літературної премії
імені Юрія Яновського.
3
© Бібліотека журналу «ПЕРЕЦЬ. Весела республіка» №11-2018