ЗМІ про перчан та "Перець" 28 Грудня 2022
Майор карикатури
Майор карикатури Валерій Чмирьов, офіцер міліції та економіст за освітою, чверть сторіччя малює для журналу “Перець”
Цього разу гості столичного Будинку художника були не зовсім звичайні. Більшість із них — високі міліцейські чини. Адже персональну виставку карикатур відкрив майор міліції Валерій Чмирьов, який багато років віддав боротьбі з розкраданням соціалістичної власності в Управлінні внутрішніх справ міста Києва, а нині працює заступником начальника служби безпеки Київської регіональної дирекції банку “Аваль”. За освітою економіст, а за покликанням — художник. Це визнали не тільки колеги з журналу “Перець”, для якого карикатурист малює чверть століття, а й читачі “Молоді України”, “Спортивної газети”, “Радянської України” та закордонних видань Канади, Туреччини, Франції, які охоче друкували чмирьовські карикатури.
— Захоплення карикатурою в мене від батька,— каже пан Валерій.— Тато професійний художник, і я теж хотів присвятити своє життя цьому мистецтву. Але мене й на поріг не пускали до спеціалізованих вищих навчальних закладів, мовляв, немає хисту. Так, зі Строганівського училища взагалі повернули документи, одразу ж визнавши профнепридатним. Тож я здобув економічну освіту, закінчивши Київський інститут народного господарства. Київський машинобудівний завод імені Артема, куди мене розподілили після навчання, направив до органів внутрішніх справ. У міліції я починав свою кар’єру тричі. Працював спочатку оперуповноваженим, згодом доріс до заступника начальника відділу боротьби з розкраданням соціалістичної власності в Києві. Для тридцятирічного це була значна кар’єра, до того ж політична, як на той час. Та років через п’ять я опинився, як кажуть, між молотом і ковадлом, тобто між двох генералів, які змагалися за крісло першого заступника міністра внутрішніх справ. Я не схотів іти проти своїх моральних принципів, тому втратив посаду. Довелося розпочинати все спочатку. Закінчив службу начальником відділу у справах неповнолітніх. Нині працюю в банку “Аваль”. Моя робота пов’язана з економічною безпекою в кредитній сфері. Зазвичай до дев’ятої вечора я на службі, а повернувшись додому, увесь вільний час віддаю захопленню, малюю десь до другої ночі. Мрію видати книжку “Банкіри сміються” або “Юристи жартують”. Маю серію й політичних карикатур, та журнал “Перець” нині поза політикою, і тому там ця серія не може бути надрукована.
Про своє захоплення розповідає з гумором:
— За гороскопом я Стрілець. Та оскільки це напівлюдина-напівтварина, то все моє життя й супроводжують якісь дуалізми. З одного боку, я обіймав поважні посади, а з іншого — мене тягло до карикатури. Мій батько все життя пропрацював художником- оформлювачем на станції Жмеринка Вінницької області. Там навіть і досі залишилися його роботи у вигляді панно. Малим я часто туди приходив, дивився, як він малює, гортав журнали, які так любив тато. Це були популярні тоді “Перець” і “Крокодил”. Після війни тато ставив пам’ятники Сталіну. Якось на догоду моді спроектував у Жмеринському вокзалі перед великим панно, на якому була зображена Переяславська рада, скульптурну композицію за відомою фотографією: Ленін (сидить на лавці) і Сталін (стоїть позаду). Після того, як Хрущов на двадцятому з’їзді затаврував культ особи Сталіна, ці пам’ятники почали руйнувати. Микита Сергійович одного разу зупинився у Жмеринці (це важливий залізничний вузол, де поїзди стояли близько півгодини). Вийшов на перон, адже бував тут раніше, і вирішив навідатися до головної зали, щоб перевірити, чи відреагували тут на його доповідь на з’їзді. Побачивши, що скульптура залишилася, змінився на лиці. Та коли придивився ближче, помітив, що позаду Леніна тепер стояв Дзержинський. Хрущов відзначив винахідливість художника (батько лише голови поміняв) і розсміявся...
Згодом потихеньку Валерій почав малювати й сам. Батько казав про сина, що так не може малювати ніхто, навіть він сам, професійний художник і скульптор. Це надихало майбутнього карикатуриста.
На творчому вечорі колеги по пензлю надягли Валерію Чмирьову лавровий вінок із вплетеними в нього червоними перчинами. Ділилися спогадами, говорили, що найвищою інституцією карикатуристів є Перчанська академія художеств і що до їхнього журналу карикатури відбирають здебільшого не за освітою автора, а за його талантом. А їхній ювіляр, який святкував своє шістдесятиліття і чверть сторіччя роботи в журналі “Перець”, пройшов школу видатних тамтешніх карикатуристів Валерія Зелінського, Анатолія Арутюнянца, Сергія Герасимчука та Анатолія Василенка.
Поздоровили з відкриттям виставки і колеги-міліціонери. Прозвучали теплі слова на його адресу, сказані полковниками Ігорем Грибенком та Олексієм Панасюком. Набагато раніше, ніж це зробили художники, визнали свого колегу самородком працівники УВС. Саме вони допомогли влаштувати його першу виставку, а потім навіть передали малюнки у Москву. Пригадали й славнозвісну вікову грушу біля Дніпра, під якою любили гуртом відпочивати, рибалити, варити куліш або юшку... Під цим деревом народжувалися дружні шаржі карикатуриста. Розповіли і про творчі вечори, куди запрошували знаменитих артистів з оперного театру та філармонії і які теж допомагав організовувати Валерій Чмирьов. А діти міліціонерів, хоча вже стали дорослими, й досі згадують, як він возив малечу на студію, де малюють мультики...
Наталя ЗІНЧЕНКО “Хрещатик”
28 грудня 2004 року, вiвторок № 19 (2596)
