Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1972 №16 Сторінка 4

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1972 / № 16 / Сторінка № 4
Журнал Перець 1972 №16 Сторінка 4. ф Я Я Без слів. Футурологи вважають, що років через сто п'ят-десят-двісті людина практично досягне біологічного безсмертя. Теоретично вже й тепер усе гаразд. Досить навчити матриці наших клітин штампувати генетичний код без браку, і маєте безсмертя. Живіть хоч тисячу років. А можна й більше. Від теорії до практики рукою подати. Але поки теорія і практика в цій справі подадуть одне одному руки, люди помиратимуть. І їх доведеться ховати. На кладовищах. І тут виникає конфлікт. Питання одне каверзне виникає: що легше навчити матриці наших клітин штампувати генетичний код без браку чи впорядкувати справу поховання покійника? Факти, які ми наведемо нижче, свідчать, що це не таке вже й риторичне питання. Чотири роки тому автори цих рядків двічі на сторінках «Перця» розповідали про невеселі поховальні справи. (Див. «Помирать нам ранувато», «Перець» № 2 і «Помирать нам таки ранувато», № 22 за 1968 рік). Автори глибоко усвідомлюють, що веселих похорон бути не може, але, кажучи «невеселі поховальні справи», вони мають на увазі картину, коли до природного горя й суму ще прив’язується штучно створений клопіт і тяганина. Віддати покійнику належне, поховати його без клопоту і сьогодні так само складно, як і чотири роки тому. Ми не будемо повертатися до двох попередніх фейлетонів, не будемо робити аналізу і дослівнот порівнювати, які відбулися зміни в справі поховання за минулі чотири роки. Кого цікавлять порівняння, той може заглянути у підшивку «Перця» за 1968 рік і прочитати вищезгадані фейлетони. Ми можемо тільки сказати, що справи поховальні, звичайно, покращали, але... Але коли б не було «але», не довелося б писати про все це втретє. Чотири роки тому ми писали, що чимало часу витрачається для того, щоб оформити довідку про смерть у загсі. Тепер теоретично одна інстанція скорочується, бо працівник загсу мусить сидіти безпосередньо в поховальній конторі. Теоретично мусить, а практично не І ось вам «сценарій» Дев'ята година ранку, рі ще немає. Вінків ще будуть. Вінки нарешті є, але зробити написи стрічках не можна, бо художника вже нема. Отже практично вінків немає теж. А час іде. Ще треба домовитись про автокатафалк. Виявляється, що тут і домовлятися нічого. Коли буде, тоді й надішлють. Не коли вам потрібно, а коли буде. Що поробиш... Двадцяти чотирьох автобусів-катафалків для такого міста, як Київ, таки малувато. Малувато, хоч плач, хоч скач, а хоч скаржся у найвищі інстанції. Із запізненням на добрих три години автокатафалк нарешті приходить. Боже правий, у якому він вигляді! Немає мови ні про елементарну естетику, ні про елементарну санітарію. Починаються дебати з водієм, кому прибирати катафалк і чи взагалі варто його прибирати. Доводиться приймати компромісне рішення, І катафалк разом прибирають усі присутні, покійного. Оркестру немає... У 1968 році було два три. Тоді ж таки йшлося фалки, але, як видно з усього, з експериментальної стадії діло так і не вилупилося. «Диких» ор- Дали перцю! На пасіці ширмівської артілі «Україна» (Погребищенський район), писали нам колгоспники, завівся трутень. На відміну од звичайних трутнів, цей, в особі пасічника П. П. Себала, розвинув бурхливу діяльність: качав мед у власні бідони, викачував із пасіки відпущені для її потреб цукор, дошки тощо. Листа було перевірено. Факти, нвведені в ньому, ствердились. Як повідомив редакцію начальник Вінницького облуправління сільського господарства т. Кондратюк, цього трутня на пасіці вже немає. Рішенням правління артілі пасічника П. П. Себала…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"