Журнал Перець
ГУМОР І САТИРА

Журнал Перець 1973 №01 Сторінка 2

Журнал Перець 1973 №01 Сторінка 2. . Якщо, мамо, вас тут хто зобидить, ви нам тільки напишіть і буде він бєдний! Для повного щастя громадянину Лавриненку бракувало даху над головою. Правду кажучи, дах був, але толевий. А хотілося мати шиферний. Заодно і глиняні стіни цеглою обкласти. Подібне бажання не давало спокою і двом його сусідам Бровкові і Губанову. На очах громадян Бровка, Губанова і Лав-риненка у Дніпропетровську виростали цілі житлові масиви. Тому вони небезпідставно вважали, що тисяча-друга цеглин, кілька сотень листів шиферу знайдеться і для них. Але в різних будівельних і ремонтно-будівельних організаціях їх зустрічали без особливого ентузіазму: Приватному сектору матеріалів не відпускаємо. От якби ви мешкали в комунальній квартирі тоді інша справа. А ви приватники. Отак і жили б сусіди, не відчуваючи повноти щастя, якби одного вечора не вичитали у місцевій газеті, що ремонтно-будівельне управління обласного управління побутового обслуговування приймає від населення замовлення на ремонт дахів і будинків, будівництво нових виготовлення столярних виробів. Наступного ранку вони вже сиділи у кабінеті начальника управління товариша Ко лесника. Замовлення візьмемо, сказав т. Колесник. Але не знаю, чи виконаємо. Немає у нас матеріалів. Доведеться чека- Рівно через тринадцять місяців, навесні, т. Колесник повідомив сусідів, що матеріали нарешті є, але знову доведеться чекати, бо немає робочої сили. Громадяни Лавриненко, Губанов і Бровко небезпідставно злякалися, що в майбутньому може появитися робоча сила, але не стане матеріалів. Тому почали просити т. Колесника продати їм потрібну кількість цегли і шиферу. Не маємо права, пояснив начальник. Ми не торговельна, а ремонтно-будівельна організація. Ми будувати повинні, а за це платити треба. Ми заплатимо, гаряче запевнили панькатися замовники. Тільки б усе в дворі лежало. Платіть, змилостивився т. Колесник. І чекайте майстрів. Громадяни Губанов і Лавриненко внесли в касу по 550 карбованців, громадянин Бровко близько трьохсот. Минуло ще півроку. І невідомо, що було б далі, якби у Дніпропетровську не жив активний дописувач до місцевих періодичних видань, Никодим Полікарпович, дописів якого ніхто не друкував. Забіг він якось до свого знайомого, Василя Івановича Факаєва, який працював майстром у ремонтно-будівельному управ-, лінні. Той саме підписував наряди на виконану роботу. Знічев'я зазирнув у них…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"