Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1974 №24 Сторінка 4

Журнал Перець 1974 №24 Сторінка 4. Оце перед Новим роком треба їхати у відрядження. В Херсон. Треба, але не хочеться. Бо я там був три місяці тому. Сиджу і згадую... ...Кінець вересня. І ви у Херсоні. Ах, цей вересневий Херсон з його неповторними овоче-фруктовими пахощамиї Ах, це божевільне буяння фарб на магазинних та базарних прилавках, од якого йде обертом головаї Найяскравіший натюрморт, виконаний рукою видатного майстра, здаватиметься жалюгідною сірятиною, намазюканою дальтоніком, якщо той натюрморт виставити поруч із звичайною для цієї пори десятиметровою горою дарунків щедрих херсонських полів і таких же щедрих херсонських садів. Ах, це свято природи, цей карнавал родючості, цей фестиваль вітамінів, виготовлених найдосвід-ченішим спеціалістом-фармакологом нашою матінкою землею! Ах, цей винятково представницький симпозіум, скликаний президентом Роком і головою колегії місяців Осінню, на який зібралися знамениті академіки кавуни, члени-кореспон-денти гарбузи, професори дині, помідори та виноград, доценти баклажани, солодкий перець, сливи, яблука, груші та інші поважні персони. Словом ах, ах і ах!.. Отак ахкаючи, ходите ви херсонськими вересневими вулицями і, врешті-решт, доахкуєтеся до того, що вас починає непереборно тягти у найближчу їдальню, де все оце зелене багатство в поєднанні з дарами м'ясного тваринництва мусить перетворитися на блискучі зразки кулінарного мистецтва. Найближчою виявляється їдальня № 146 по вулиці Бєлінського навскоси через дорогу від овочевих павільйонів та базару. Ви вриваєтеся туди, заздалегідь приготувавши цілий набір найви-шуканіших компліментів на адресу досвідчених і вмілих кулінарів. Мал. 1. АЛЕКСАНДРОВИЧА Довгий тост. ПОЖАЛІВ «Дід Мороз іде до нас, повні його клунки. Це для тебе, сину мій, він несе дарунки». Дід гостинці витята і кладе на столик. А хлопчина як гукне: «Він же алкоголік!» «Звідки ти таке узяв? Що ти, сину, що ти? Дід хороший. Дід і в рот не бере гидоти!» Лако-нізми Захисник «Урожаю» косив гравців, як траву на сінокосі. Під водою все здається трохи збільшеним. І рибні запаси теж. Любив казати: скромності нам не позичати. М. ГОЛЬДШТЕИН. Так міцно тримався за чарку, що випустив з рук і роботу, і родину. Анатолій ПАСТЕРНАК. Але виголосити їх вам не вдається. У їдальні № 146 нема нічого. Ні салатів, ні борщів, ні смаженої чи вареної картопельки, притрушеної кро пом і цибулькою. Немає ні кавунів, ні динь, ні фруктів. Тут є лише «хек смажений із макаронами» і в необмеженій кількості вино «Біле міцне», яке вам весело пропонує рум'яна касирка. Відві дувачів у їдальні теж нема. Щоправда, у віддаленому куточку скромно сидить якийсь тихий алко голік, котрий делікатно посміхається сам до себе і тремтячою рукою благоговійно підносить до уст гранчак із «Білим міцним»... Звідси й починається ваша страдницька подорож по херсонських їдальнях. З великою надією заходите ви у розкішні зали їдальні № 1 під ба-гатообіцяючою назвою «Українські страви» й за кілька хвилин із великим розчаруванням покидаєте їх, виносячи з собою спогад про запропонова- «А чого у нього ніс отакий червоний? Видно, п'є, як тато наш, всякі самогони». «Ну й чудне ти дитинча, мати зирка скоса, На морозі Дід Мороз приморозив носа». І в хлопчини на очах забриніли сльози: «Значить, в тата ніс такий... через ті морози». Олександр БОГАЧУК. Натюрморт картина про смачну і здорову їжу. Ніщо так не скорочує життя, як саме життя. Гонитву за славою довелось припинити. Далася взнаки слаба фізична підготовка. Іноді здається, що дзеркало долі узято з кімнати…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"