Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1974 №20 Сторінка 4

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1974 / № 20 / Сторінка № 4
Журнал Перець 1974 №20 Сторінка 4. До 30-річчя визволення Радянської України від фашистських загарбників Остап ВИШНЯ Сидить дід Свирид на колодах. Сидить, стружить верболозину. Як діла, дідусю? Драстуйте! Драстуйте! Діла? Діла нічого! Діла, як казали оті песиголовці, гут! І по-німецькому, дідусю, навчились? Атож. У соприкосновенії з ворогом був, от і навчився. І довго, дідусю, соприкасали-ся? Та не так, щоб дуже й довго, а проте троє й од мене «у со-прикосновеніє з землею» пішли. Загребли трьох отам на вигоні... І могилу вони були насипали, й хреста поставили; так як наші оце повернулись, я й хреста порубав, і могилу по вітру розвіяв.. Щоб і сліду од погані не було. ...Розказати, кажете? Ну, слухайте. ...Наближалися фашисти; знелюдніло наше село. Кілька старих бабів тільки й лишилося. Опинився й я по той бік річки, в лісі, у партизанах... Обіда хлопцям варив, коні пас. Та й закортіло мені подивитися, хто ж у моїй хаті за хазяїна тепер править, бо одинцем я жив, один, як палець. От одного разу підійшов я до річки, як уже добре смерклось, витяг з очерету човна, сів, поплив та й висадився десантом у себе ж таки в березі. Висадився десантом, а потім перебіжками, перебіжками поміж соняшниками, та за хлівом у лопухах і замаскувався. Замаскувався і сидю. А в хаті, бачу, світло горить, гомонять, чую, дехто співати зривається. Я сидю, чекаю: хай, думаю собі, як поснуть, тоді вже я прийму рі- шеніє. Довгенько довелось чекати. Коли ось двері на ганок рип! виходять троє: двоє, чую, фашисти, а третій Панько Нужник, за старосту вони його призначили. Батько його крамничку в нас держав, а воно, сопливе, виплакало, щоб його в колгосп прийняли. А тепер, бач, ста-а-ро-ста! Вийшли й прямують до хліва. А в хліві в мене на горищі трохи сіна було... Так ото Панько їх туди ночувати веде, бо в хаті душно. Полізли вони на горище, полягали. Чую, хропуть. Я з лопухів потихесеньку, навшпиньки, у хлів. У руках у мене вила-трійчата, залізні. Я розмахуюсь та крізь лісу вилами раз, два, три! Як заверещать вони там, як закричать: Вас іст дас? А Нужник: Ой, рятуйте! Хтось із землі з зенітки б'є! Ага, думаю, сукині ви сини, уже вила вам за зенітку здаються, почекайте, ще не те буде. Та з тим знову перебіжками у берег, на човна й на той бік. За три дні поздихали вони всі троє: так переказували потім із села. Я їм вилами животи попротикав. Отаке моє з ворогом соприкосновеніє. Скільки ж вам, діду, літ? Та хтозна. Чи сімдесят дев'ять, чи вісімдесят дев'ять? Хіба їх полічиш? Знаю, що дев'ять, а яких саме, уже й не скажу. І ото ви не побоялись, один на трьох? Побоявся? Та, чоловіче божий, війна це ж моє рідне дєло. Я ж увесь свій вік воювався з... бабою. Лукерки моєї не знали? Хіба ж такі страженія були, як з отими поганцями на горищі! Та я їх, як щурят, подавив! А покійниця моя хай царствує! та вона б сама на дивізію з рогачем пішла! На що ми з кумом царство йому теж небесне! було, вдвох... та куди тамі Сидю, було, я під повіткою, зубці до грабель тешу, а вона вийде на ганок та як стрельне: Свириде! Вірите, сокира в мене в руках сама собі тільки стриб! стриб! стриб! Як на теперішню техніку, так чиста тобі «катюша». З нею я так напрактикувався, що ніяка війна мені ані під шапку. Наступати на Лу-керку, щоправда, я не наступав, більше одбивав атаки, а воюватися доводилось мало не щодня. Одного разу, в неділю, ми з кумом, ще й на достойне не дзвонили, не видержали:…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"