Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1975 №22 Сторінка 3

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1975 / № 22 / Сторінка № 3
Журнал Перець 1975 №22 Сторінка 3. Цю історію можна було б викласти в тоні бадьорого оптимізму лід урочистий акомпанемент литавр. Тоді вона звучала б так. У місті Городку на Львівщині є восьмирічна школа № 3, збудована ще в ті далекі часи, коли її відвідували прадіди нинішніх учнів. Прадідів вона цілком влаштовувала. Нинішніх учнів аж ніяк, вони в ній просто не вміщуються. Зваживши на це, місцеві керівники виявили ініціативу, а батьки похвальний ентузіазм. Вирішили, одне слово, зробити прибудову, яка, до речі, вдвоє з гаком перевищує за площею основне приміщення. Ініціатива в поєднанні з ентузіазмом дали свої результати: не минуло й чотирьох зим та літ, а нова школа до кінця цього року, ну, в крайньому разі, в наступному стане до ладу. Як не гукнути «ура»?! Або щось подібне. Так звучатиме ця історія в устах невиправного оптиміста. Та можна викласти її інакше. Як це зробив, наприклад, один з читачів, який сам у свій час закінчив цю школу, і син його закінчив, а ще двоє синів тепер у ній навчаються. Тому він за ту школу вболіває. А вболіваючи, пише: «Ми, батьки, дружно прийшли на допомогу будівельникам, викопали траншеї під фундамент, і будівельники приступили до роботи. Вимурували стіни, встановили віконні блоки, почали штукатурні роботи, хоч даху, щоправда, й не закінчили. Та запал у будівельників швидко минув. Усе заглухло. І от уже незакінчений об’єкт руйнується, осипається штукатурка, цегла... Може, ти, Перче, допоможеш нам закінчити школу, зробиш тим самим хороший подарунок нашим дітям?» Робити дітям подарунки це для Перця навіть не хобі, а, сказати б, життєве покликання. Та в даному разі наша допомога наче вже не потрібна, бо гроші на закінчення будівництва повністю виділено, і будівельники, схоже, енергійніше взялися до роботи, і нову школу буде, повторюю, закінчено, якщо не в цьому році, то в наступному обов'язково. І ще хотів би заспокоїти нашого читача в тому розумінні, що по відношенню до городоцької школи ніхто не проводив політики дискримінації: так само на чотири роки розтягнулась добудова (читай будівництво) шкіл і в Самборі, і в Мостиську, і в ряді інших місць. Отже, в цьому відношенні все справедливо. Але в Перця, згадав я, крім основної роботи всіляко сприяти, щоб усюди був гаразд, є ще й хобі: знаходити винуватців там, де допущено непорядок. А воно ж таки трохи схоже на непорядок, коли будівництво школи, яке, за суворими й чіткими нормами Держбуду, має тривати не більше одного року, розтягується на чотири. Не говорячи вже про п’ять і шість. Отож я заходився шукати. Хто ж винен? Ясна річ, не батьки, які виявили безкорисливий ентузіазм. То, може, місцеві керівники? Але ж вони, дбаючи про дітей, виявили ініціативу, яка в майбутньому нічого, крім клопотів, їм не обіцяла. Значить, будівельники? Декому з них, якщо мати на увазі якість робіт, можна б сміливо присвоювати звання «Партач вищого класу». Та коли говорити про довготривалість будівництва, то, щиро кажучи, й будівельники тут не дуже винні. Хто ж тоді? Після довгих пошуків дійшов я висновку: у цьому ділі винна лише стаття. Ні, не про кримінальний кодекс ідеться, а про скромну статтю районного бюджету. Статтю, яка вказує, на що саме слід витрачати кошти. Вказує точно. А використовують її, м'яко кажучи, дещо приблизно. І за це вона, підступна, мститься. Доступними їй засобами. Як саме відбувається помста, спробуємо прослідкувати на прикладі того ж Городка. Потреба в розширенні школи № З (точніше, в будівництві нового приміщення) була для районних керівників незаперечною. Виробили проект та кошторис на 320 тисяч карбованців. Усе наче гаразд, якщо не рахувати дрібнички: не вистачало 320 тисяч карбованців. Не були вони передбачені в обласному бюджеті. Бо…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"