Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1975 №01 Сторінка 2

(Телеграфне Агентство Перця)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1975 / № 01 / Сторінка № 2
Журнал Перець 1975 №01 Сторінка 2 - Телеграфне Агентство Перця. Моє вам шануваннячко, Миколо Андрійовичу! Пам’ятаєте оту українську сердечно-ліричну пісню про очі дівочі, що темні, як нічка, ясні, мов день? Якщо вірити пісні, то оті очі здатні витворяти такі штучки, що закоханому в них хоч у петлю лізь. Тож недаром у тій пісні є такі слова: «Ст-р-раш-но дивитись під час на вас!» І попри все це дуже хороша пісня, а очі, оспівані в ній, просто чарівні. «Вас і немає, а ви мов тута. Світите в душу, мов дві зорі...» Як це прекрасно, чорт забери! Правда ж, Миколо Андрійовичу? Це ж треба «світите в душу, мов дві зорі»... Як це п’янюче-солод-ко, до зойку трепетно! Та ще в тій віковій категорії, коли ти й не думаєш викахикувати персональну пенсію, коли кров у твоїх жилах несамовито шумує. У цьому не зовсім ліричному листі мені теж хочеться оспівати очі, але не дівочі, не ті, що «світять у душу, мов дві зорі», а ті, що холодно лупають. Мені хочеться оспівати очі чоловічі, очі байдужі, дуже схожі, вибачте за порівняння, на очі свіжоморо-женого хека. А що вони часом витворяють. які викидають коління, так ні пером описати, ні в казці розказати. їм пишуть, їм кажуть, їм криком кричать; «Схаменіться, візьміться за розум! Гляньте, що ви накоїли!» А очі тільки лупають, зирять кудись з холодною байдужістю, наче це не до них чарка п’ється. Я маю на увазі очі людей, що плюндрують, гублять нашу рідну природу, що отруюють наші річки, ставки й озера, що зводять зі світу рибу і все в них суще. Київська область, Васильківський район, директорові Саливонківського цукрозаводу М. А. ЛЯШЕНКУ персонально Конкретно я маю на увазі очі директора Кобеляцького цукрозаводу товариша Собка. Восени минулого року цей завод фугонув у красуню Ворсклу таку масу отруйних стічних вод, що вся риба, все, буквально все живе в ній перед Кобеляками й за Кобеляками попливло догори черевом, віддавши невинну свою душу богу на покаяння. Реве та стогне красуня Ворскла, гіркими сльозами заливається та все благає; Схаменися, чоловіче недобрий. Не отруюй моєї живої води вона людям потрібна. Не погань моєї краси вона людям радість приносить! Не чує товариш Собко. Навіть вухом не веде. Тільки очима холодно лупає. І ще я маю на увазі очі директора Новоукраїнського цукрового заводу (на Кіровоградщині) Дриги І. Ф., очі головного інженера цього ж заводу Мовлика І. Є. та очі інженера по очисних спорудах цього* ж таки заводу Шмигали А. В. Не один уже рік Новоукраїнський цукрозавод гробить річку Чорний Ташлик. На захист беззахисного Чорного Ташлика в 1972 році виступала газета «Известия». Колишнє керівництво цього підприємства за скидання в річку неочищених промислових вод притягали до судової відповідальності. Словом, були судові рішення, були штрафи, були догани, були інші ад-мінзаходи, а головне була надія, що нове керівництво заводу, добре усвідомлюючи, що таке рідна природа, що таке державна дисципліна, наведе порядок в очисному господарстві, й Чорний Ташлик, що є головним постачальником води місту Помічна, не знатиме більше чорних днів. Але не так сталося, як сподівалося. ЗО і 31 жовтня 1974 р. Новоукраїнський завод під новим керівництвом знову випустив у Чорний Ташлик стільки отрути, що місто Помічна з 15-тисячним населенням практично лишилося без питної води, а все живе у річці загинуло до останнього пічкура. А очі товариша Дриги і його бойових помічників-отруювачів лупають холодно, наче нічого й не трапилось, наче так і треба природу шанувати. А ще я маю на…
 Телеграфне Агентство Перця

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2023 "Перець"