Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1975 №23 Сторінка 7

/ Журнал Перець /Архів / Рік 1975 / № 23 / Сторінка № 7
Журнал Перець 1975 №23 Сторінка 7. Полетів би я скаржитися не лебедях! На білих би полетів... Або на чорних, залежно від погоди, бо у нас білі, є і чорні. Та замість усілі цієї романтики змушений сигналізувати на папері. Не до мене зараз лебедям. І не тільки їм, а й усій дикій птиці. Сидить вона на мілині. Пишу оце з Лимарського мисливського господарства, яке розташоване на околиці села Глібів-ки Вишгородськогр району Київської області. Зазначу коротенько, що господарство наше не полює на дику птицю, а відтворює рідну фауну, Розведемо ми гу-сей-лебедів та качок і на волю їх: летіть собі на здоров’ячко. Ну, звісно, кожному господареві хочеться, щоб у нього все було (Ж0ГОЖМ ММАІ якнайкраще! Захотілося й нам, і вирішили ми будуватись і реконструюватися. Треба було просвердлити свердловину, прокласти водопровід, пустити котельню, змонтувати трансформаторну підстанцію і так далі, і тому подібне. Роботу взялося виконати Київське ремонтно-будівельне управління № 16 комбінату «Укррад- госпвинбуду». Управління ніби й нічого, а от з начальником не пощастило. Не лежала у Миколи Івановича Коробецького душа до дикої птиці і все. Поступово ця нелюбов поширилася і на об’єкти, тому в 1974 році у нас нічого ще не було: ні свердловини, ні водопроводу, ні котельні, ні... хоч, за планом, усе мало бути. Перспектива теж вимальовує ться не радісна. Знявши з рахунку господарства 100 тисяч карбованців за майбутню роботу, М. І. Ко-робецький зняв скоренько й усіх робітників. За ці гроші управління начебто заходилося будувати власну базу. А коли до Миколи Івановича починаємо апелювати, мовляв, гуси-лебеді без води сидять, він дуже дивується: Та вони ж дикі! каже. Жили ж тисячоліттями без водопроводу, то й ще кілька років проживуть. Звичайно, полюбити дику птицю його не змусиш, зате доводити діло до кінця, хочеш того чи не хочеш, треба. О. ВЕРНИГОРА. Київська область. Мал И КОГАНА Мал. С. ГЕРАСИМЧУКА Давай краще швиденько роз’їдемось, поки інспектор не наскочив... Скажу вам авторитетно: хочете жити кидайте курити! НА ТЕ Ж ВІН ОБЛВИКОНКОМ... До чого ж гарне село Ділове на Рахівщині! З одного боку швидкоплинна Тиса шумить, з іншого височать Карпатські гори, а з-поміж тих гір нависає над селом стрімка вершина Бевкул. А з Бевкула біжить гірський потічок, який називається Бе-лаїв. Від нього у селі й урочище зветься Белаїв потік. Колись давно років двадцять тому полоскали в чистій воді потоку гуцулки-красуні хусточки та сорочки й весело співали. Весело їм було не лише від того, що бачили в кришталево-прозорій водиці свої білі личка й чорні брови, а ще й тому, що почули новину: на горі Бевкул знайдено мармур, і біля села скоро відкриватимуть підприємство кар'єр. Кар’єр тресту «Львівнерудпром» почав діяти. Давав першокласний мармур різних кольорів, виконував та перевиконував плани. Красуні-гуцулки, які на той час повстигали вийти заміж і стали симпатичними молодицями, пішли якось до потічка, але не побачили у воді ні своїх брів, ні личок. І сорочок не наважилися прати, бо потік був брудний і каламутний. Так і повернулися, засмучені, додому. Та не знали вони, що то ще не біда й не горе. По-справжньому засмутилися (і не лише вони) після кількох злив, коли відходи з мармуру посунули з гори…

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"