Перець
ГУМОР І САТИРА

Перець 1976 №20 Сторінка 2

Перець 1976 №20 Сторінка 2. Річка Кванта зовсім не схожа на річку Неву. Води П теплі, каламутні, бурхливі, а не холоди1., світлі, тихоплинні, як у Неви. Біля берегів річки Кванзи ніколи не швартувався крейсер «Аврора». Та й Луанда, звичайно, не схожа на колишній Петроград... Але чи так-таки не схоже (коли відкинути деталі, особливості епохи, різних країн, міст і народів) те, що відбувалося восени року 1917-го у Петрограді на те, що відбувалося влітку року 1976-го у Луанді?.. Ах, як не стоїть на місці час, ах, як він нестримно біжить уперед І.. Колись історія записувалась на кам’яних скрижалях. Камінь міцний матеріал, але не настільки, щоб донести в суворій своїй незворушності все, чим жили прадіди, все донести до правнуків. Щось та й загубиться на крутих стежках історії. І загубилося, і чимало не дійшло до нас. Але хвала науці й техніці! на зміну кам'яним скрижалям прийшла, опріч усього іншого, ще й кіноплівка. Така ж вона тоненька, така ж вона благенька, проте від прадідів до правнуків доносить усе. У мерехтливому світлі тодішнього недосконалого кінематографа бачимо шкільну дошку. Проте стоїть вона не в класі, а в звичайнісінькій селянській хаті. Учні незвичайні: бородаті дядьки, літні жінки. На дошці слова: «Ми не раби раби не ми!» Крупним планом кострубаті пальці, що стискають олівець. І кострубато кучерявляться слова на папері: «Ми не раби раби не ми!» Ну, до чого ж він важенний, отой олівець! Лопата, серп, молот чи кайло куди легші. Легше виорати десятину, ніж списати аркуш паперу. Але наполегливо суне і суне вперед олівець. Це процзс незворотний, бо: «Ми не раби раби не ми!» Революція йде вглиб... Цим кінокадрам скоро шістдесят років. Вони свідчать, як людина, тоді на одній шостій земної кулі, скинувши з плечей віковічне ярмо, тягар гноблення і злиденності, стверджує в собі особистість, стає письменною. «Хто був нічим, той стане всім!» Тоді, майже шістдесят років тому, ці слова співалися в майбутньому часі: «стане»! Тепер (і не на одній шостій земної кулі!), вони мають право звучати: «Хто був нічим, той став усім!..» І ще кінокадри. Тепер вони значно чіткіші. Хвала науці і техніці! Завдяки їм кінемато граф став досконалим. Цим кінокадрам заледве кілька місяців. Шкільна дошка... Тільки стоїть вона не в селянській хаті, вона стоїть лід крислатим, не нашим деревом. І люди довкола не наші. Шкіра в них чорна і зодягнені вони не в свитки і не в штани з очкурами, а в легкі, білі шати. Що спільного з попередніми кадрами? Нічого схожого? Все спільне і все схоже, бо на дошці написано: «Ми не раби раби не ми!» Крупним планом кострубаті пальці виводять ці слова. Писано не по-нашому, але переклад точний: «Ми не раби раби не ми!» Кінокадри ці знято в ангольському селі, літа 1976-го. І хай мені тепер хтось скаже, що крейсер «Аврора» ніколи не швартувався біля берегів тропічної річки Кванзи! Невідповідності в деталях, подробицях? Залишимо їх архіваріусам. Туманного жовтневого ранку крейсер «Аврора» увійшов у Неву, і цього факту уже ось на п ятдесят дев'ять років цілком вистачило, щоб він швартував ся біля берегів багатьох річок у різних куточках земної кулі. До речі, цю аналогію між річками Кванзою і Невою провів не я. І з «Авророю» теж не моя вигадка. Якось в Одесі розговорився я з одним моряком, і ось що він мені розповів: Наша коробка (чи треба пояснювати, що моряки ніжно-поблажливо часом називають «коробкою» те, що ми називаємо кораблем?) тільки що притопала…


 Copyright © 2021-2024 "Перець - гумор і сатира"