ГУМОР І САТИРА

Перець 1976 №05 Сторінка 3

/ Перець /Журнал перець / Рік 1976 / № 05 / Сторінка № 3

Перець 1976 №05 Сторінка 3. Давненько це було. Вчився я тоді в славному місті Києві! Та й поїхав на канікули додому на благословенну Полтавщину. Бабуся ще моя тоді були живі. Якось сиділи ми з бабусею вдвох у садку: бабуся, як спеціаліст по промисловості, пір’я дере. Біля неї, значить, виробничі засоби: два підситки в однім недране, а в другім уже дране пір’я. А я більше по культурній, значить, частині: сиджу під вишнею на рядні й «Очеретом качки гнала» співаю. От бабуся мені й кажуть: їдеш уже, синочку, скоро? їду, кажу, бабусю. Знову до Києва? До Києва, кажу, бабусю. Замислились моя бабуся та й тяжко зітхнули. А потім і кажуть: А я ж у Києві так і не була. І святої Лаври не бачила. Все своє життя збиралася, збиралася, та так і не зібралася. Спочатку діти, а потім онуки. Так чого ж, бабусю: давайте поїдемо вдвох. Поїздом швиденько. За півтора дні й там. А я там уже собі й знайомих познав: буде де й переднювати й переночувати. Поїдемо, бабусю! Я тата й маму впрошу вони пустять. От добре! І мені буде веселіше. Та й Київ побачите, і Дніпро, і Лавру. Все, все я вам, бабусю, покажу, і все вам розкажу. А назад же як я без тебе? Та й назад так. Посаджу вас на поїзд, попрохаю кондуктора, щоб попередив, на якій станції вам висідати. А перед тим вдаримо додому телеграму, тато виїдуть на станцію і заберуть вас. І вже. Поїдемо! Та боязко якось! Умовив я таки бабусю їхати до Києва. Тато з мамою, хоч і довгенько вагалися, та проте згоду дали. Поїхали ми в город, на станцію. А до станції було верст із тридцять. Бабуся ніколи в місті не були і поїзда не бачили. Як побачили вони паровика, та ще він, повз станцію пробігаючи, як закричить, бабуся, затуливши очі руками, так і присіли. Не поїду, плачуть Та чого ж не поїдете? Та нічого страшного нема, то він свистить, щоб на путі не стояли, щоб ні на кого не наїхати. Та щоб ото я лізла на оте чорне та їхала! Та ніколи в світії За що ж я там держатимусь? Біжи, хай батько вертається та забере мене додому. А тато привезли нас до станції та відразу й додому. Та де ж я наздожену тата, кажу, вже вони допіру верст десять од їхали. Не полізу я на те чорне, що ото шипить і свистить! Та ні, бабусю, вмовляю я, не треба вам туди лізти, не там люди їздять, а у вагонах. От зараз подадуть вагони, сядемо й поїдемо. Не сяду, бо впаду. Не впадете. От побачите, сидітимете, як у хаті на лаві. Подали состав, я й кажу бабусі: Ну, ходімте, сідати вже пора. Пішли ми з бабусею до вагона. Не полізу, плачуть бабуся. Пусти мене, хай уже я вмру вдома. Я вже розгнівався й нагримав, хоч і як я їх любив,…

Бібліотека | Журнал перець | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Сатира

Copyright © 2021-2026 "Перець - гумор і сатира"