Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1978 №15 Сторінка 2

(Телеграфне Агентство Перця)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1978 / № 15 / Сторінка № 2
Журнал Перець 1978 №15 Сторінка 2 - Телеграфне Агентство Перця. Мал. И. КОГАНА ПОВЕРХИ ЗДОРОВ’Я ТЕРНОПІЛЬ. (Кор. ТАП). Як відомо, серцево-судинними хворобами частіше хворіють ті, хто веде малорухомий спосіб життя, віддаючи перевагу телевізору перед мандрівками за місто чи, бодай, ранковою гімнастикою. Причому заклики до більшої фізичної активності такі громадяни нерідко залишають без уваги. Щоб усе-таки зберегти їм здоров’я, у Тернополі, по вулиці Київській, 12, споруджено експериментальний дев’ятиповерховий будинок. Від серійного він відрізняється тим, що з дня заселення у ньому не працює ліфт. Попередні результати піврічних спостережень за кількома сотнями мешканців будинку вселяють надію. Експеримент вирішено продовжити. Не зівай, братва, у нас сплячка взимку буде. Дали перцю! З тих пір, яи дружинники села Фрунзе (КІровоградщина) стали вечорами чергувати в сільському клубі, бешкетникам І п'яничкам місця там не було. І все ж саме дружинники звернулися з листом до редакції. А в листі запитували, як Тм бути з завідуючим клубом І. Соловим, бо він останнім часом все частіше з'являвся до клубу напідпитку. А дійсно, як бути з таким завклубом? з таким запитанням, у свою чергу, «Перець» звернувся до Бобринецького райвиконкому. Як повідомив голова виконкому Бобри-нецької райради тов. М. Г. Гайдамака, за зловживання спиртними напоями завідуючого клубом І. Солова з роботи знято. ЦІННЕ НОВОВВЕДЕННЯ КИЇВ. (Кор. ТАП). Впродовж багатьох років горішній поверх чотириповерхового будинку, що по вулиці Малій Підвальній, 15 у м. Києві, заливало дощовими І сніговими водами. Працівники ЖЕКу № 102 (начальник контори А. І. Ющенко, головний інженер А. В. Огрод-зинсьна) мешканцям будинку порадили підставляти банки. Пораду було сприйнято з величезним ентузіазмом. Відтоді, як тільки-но починає накрапати з неба, квартиронаймачі з банками в руках біжать на горище. Ефект чудовий; на ремонт даху не треба витрачати жодної копійки. Ми часто й багато говоримо про шкоду, якої завдає суспільству бюрократизм, тяганина. Медична статистика з допомогою комп'ютерів уже доходить до того, що зможе точно вказати, скільки стресів, гіпертонічних кризів, інфарктів міокарду може викликати в оточуючого загалу один середній бюрократ за десять років активної діяльності. А от звідки береться бюрократ, що сприяє його появі, про це ми говоримо значно менше, ніж варто було б. Адже тут уже не скажеш, що він, мовляв, успадкував тяганину з молоком матері (бо ж як на загал, то матерям нашим РІДКО, НА ЖАЛЬ, ЗГАДУЄМО... не було коли бюрократами ставати). А з іншого боку, не скажеш, що то вплив оточуючого середовища, бо в одній і тій же установі, бува у цілком однакових умовах працюють собі цілком завершений бюрократ, а поряд зовсім не заражений бюрократизмом керівник. То звідки ж усе-таки береться бюрократизм? Хрестоматійним батьком його виступає звичайнісінький нероба, ледарюга, котрий через чийсь недогляд потрапив на більш-менш керівну посаду. Природжена лінь, вироблене роками невміння систематично працювати, виконувати покладені на нього обов'язки і призводять до того, що такий бездіяльний діяч перманентно відкла дає на завтра та післязавтра те, що мусив робити сьогодні. В результат! тяганина. Інша іпостась, в якій виступає той же батько тяганини, це перестрахувальник. Я особисто його жалію. Бо він, схоже, перестрашений з дитинства. Ще в тому милому віці десь ненароком, через відсутність життєвого досвіду, зважився на одне самостійне рішення і вскочив у халепу. З того часу шок на все життя. Не може, бідака, оговтатися. Такий зовні виглядає досить працелюбним, енергійним, він цілими днями пропадатиме на роботі, але буквально все робитиме, аби тільки не прийняти самостійного рішення. Він усіляке зволікатиме справу, щоб тільки питання, яке, за службовим обов'язком, має розв'язувати він, розв’язував би хтось інший. Заради цього він не пожаліє ні часу, ні власної енергії, ні сил. А в результаті тяганина. Але є тип бюрократа, якого ніяк не назвеш неробою, ледарем чи перестрахувальником. Бо цей не лише свою справу встигає робити, але й бере на себе додатковий тягар, робить таке, що явно виходить за межі, передбачені його службовим статусом. І все лише для того, щоб... затягнути справу. Але в результаті та ж сама тяганина. Останній різновид бюрократа і представляє собою, на мій погляд, Дмитро Васильович Хва-тик, який працює начальником житлово-експлуатаційної контори № 48 м. Львова. І найбільш показово він довів це в історії з молодим Романом Оліярником, випускником одного з львівських профтехучилищ, який, демобілізувавшись, вирішив закріпитись на постійне проживання там, звідки його призвали до лав Радянської Армії. За нещасливим збігом обставин, ця цілком пересічна подія мала відбутися на території керованого Хватиком сорок восьмого 'ЖЕКу. А пересічною цю подію я назвав тому, що нічого екстраординарного в ній не містилося. Усе було ясно, як щойно вимита віконна шибка. Тобто Роман мав прописатися у відведеній йому Радянським райвиконкомом квартирі № 7 по вулиці Бєлінського, 4. Про що, здавалося, при таких обставинах може йти мова? Здавай документи, одержуй прописку і працюй собі на власне здоров’я та на благо суспільства. Так, між іншим, і уявляв собі все це молодий Роман Оліярник. Здав усі документи паспортистці, вислухав, що слід прийти через тиждень, та заходився спокійно чекати. Минув, однак, тиждень, минув третій, а паспорта катма. Паспортистка повідомила, що начальник ЖЕКу раптом забажав мати на це діло ще дозвіл (з якого, питається, дива?) начальника міського управління внутрішніх справ. Пішов Роман до начальника УВС, тут же одержав дозвіл і прибіг, веселий, до знайомої вже паспортистки. А та каже: «Зайдіть з ним до Дмитра Васильовича». А Дмитро Васильович, це, значить, товариш Хватик, начальник ЖЕКу, й каже: 2 Як, ви ніколи не були в Крижополі? здивовано запитує співбесідник таким тоном, ніби ви вчинили щось нехороше. Не був, чесно признаєтесь ви. І ніколи не чули про Крижопіль? Ну, як же не чув! тепер уже наступає ваша черга дивуватися. Це ж дуже відоме місто на Україні. Крижопіль справді відоме місто. Принаймні, в цьому глибоко переконані його корінні мешканці. Вони можуть допустити, що ви ніколи не чули про Тульчин, Томашпіль, Неми-рів, Теплик і навіть про Вапнярку, а про Крижопіль ви не могли не чути... Якщо ж хто й справді не чув про Крижопіль, то ми скажемо, що це райцентр Вінницької області, розташований у південній її частині. Відомий Крижопіль не тільки славними людьми-трудівниками. Відомий він як один із передових районів області, що славиться на всю республіку зерновим господарством, м'ясо-молочним тваринництвом, цукровими буряками і громадським харчуванням. Так, так ми не обмовились. Недарма Крижопільський комбінат громадського харчування (директор В. А. Франчук) ініціатор соцзмагання в республіці по обслуговуванню населення безпосередньо на виробничих ділянках: у полі, на фермі, тракторному стані... І не тільки ініціатор, а й переможець. Крижопіль росте: у висоту, у ширину…
 Телеграфне Агентство Перця

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"