Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1980 №08 Сторінка 2

Журнал Перець 1980 №08 Сторінка 2. Сатира письменників і ху-дожників-карикатуристів України періоду Великої Вітчизняної війни проти гітлерівських загарбників. ТУДИ Я НАЗАД Карпові Сукенцуцке в 1944 році стукнуло 78 літ. У Карпа Сукенцуцке була чималенька родина, яка складалася з його дружини Єви 75 літ та двох онуків Курта 28 років і Ганса 26 років. НЕВИРІШЕНЕ ПИТАННЯ Язик Петра до Києва доведе... У Курта після побідоносного «бліц-кріга» на сталінградських степах не було правої ноги, правого ока й правої руки, а в Ганса після такого ж «бліц-кріга» на Дніпрі не було лівої ноги, лівого ока й лівої руки. Отже, єдиним кормильцем всієї Сукенцуцкено-вої сім’ї був сам Карл Сукенцуцке, 78-літній старець. 1944 рік був уже для третьої імперії самим «крігом» без «бліца». Разом з «бліцем» одійшли в минуле й українська пшениця, й українське сало, і кури, і гуси, і качки, і яйця... А втрата всього цього для третьої імперії була значно дошкульніша, ніж втрата «бліца». Сутужно було Карпові Сукенцуцке годувати свою родину: не завжди вистачало ерзац-кави, ерзац-картоплі й ерзац-хліба, хоч Карл Сукенцуцке стоїчно вистоював у чергах, сяк-так годуючи своїх старих та сліпо-безного-безруких. Вдарила понадтотальна мобілізація. Не врятували Карпа Сукенцуцке ні немічна дружина, ні сліпо-безного-безрукі онуки: Карл Сукенцуцке солдаті Коли він прибув у військову частину, третя імперія котилася із західних схилів Карпат. Командир роти, в яку потрапив Карл Сукенцуцке, довго-довго дивився на 78-літнього «гросс-фатера», думаючи: Ну, куди я його! Рота захищала круту височінь, криту сковзкою кригою. Держатись фашистам на схилах цісї височини було дуже важко: вони сковзались і падали... Вдержати височінь надії вже не було, але й покинути її, відступаючи, загрожувало зривами солдатів у безодню через слизьку кригу. Подивився командир роти ще раз на 78-літнього Карла Сукенцуцке і вдарив себе по лобі: Еврика! І Він покликав двох солдатів, наказав узяти Карла Сукенцуцке під руки й обережно поводити його по найслизькіших місцях по схилу височини. Солдати поводили «гросс-фатера». Після цього рота вже не сковзалась і більш-менш благополучно відійшла. Пісок, що сипався із 78-літнього Карла Сукенцуцке, ярятуяав становище. Командир роти представив Карла Сукенцуцке до нагороди залізним хрестом. У штабі армії погодилися, що подвиг і геройство 78-літнього Карла Сукенцуцке варті високої нагороди орденом залізного хреста. Одне тільки непокоїло командування: куди того залізного хреста чіпляти? Коли солдат грудьми захищає батьківщину, хреста чіпляють на груди... А Карл Сукенцуцке прислужився батьківщині зовсім не грудьми... 1945 Остей ВИШНЯ. Пролітає куля бистра а люті очі крізь туман. То аітас бургомістра з Першим травня партизан. Гей із гаю, із-за гая йдуть і йдуть брати вперед, І віт ас поліцая з Першим траяня наш багнет... З України усіє? скоро скинем ми ярмо і радянською землею кату горло наб'смо. Встане сонце золотеє над землею владорад, нагодуєм добре нею ми і Коха й кохенят. Прийде день до нас у гості, зашумить весна, як стяг. Будуть тліть яорожі кості на колгоспівських полях. Буде щастя, моя у казці, зацвітуть сади коугом. І маля німецькій касці знайде діло перед сном. А в вікно травневі віти і квіток рожевий дим. Буде в каску він ходити «За великим» і «малим». Правда, діти? я питаю... «Правда, правда!» тільки й чуть. То по кату з поза гаю автомати б'ють та б'ють... Бийте, любі! Лист на дубі наша куля не стина... Попадає просто в зуби окупантові вона... Ти за «фюрера»?.. За «дуче»? Ми ж за вільне, за нове... І життя його смердюче з кров'ю чорною пливе. І з вітрами гордо лине море стягів і пісень... З Першим травня, Україно, наша мати і наш день. Володимир СОСЮРА. 1943 У санітарній частині одного з наших загонів був їздовий Рудий Микита. Він і справді був рудий, мов голландський півень, вайлуватий та до того ще й тугодум. Мав Микита богатирську силу, але хоробрістю природа його не наділила. Як тільки починався бій, чи лунав* десь раптовий постріл, Микита плигав із воза, хапав лопатку і за дві хвилини у нього був готовий такий «окопчик», що іншому і за годину такого б не вирити. Микита лягав у той окопчик і зверху прикривав голову лопаткою. Багато смішних пригод траплялося з Рудим Микитою. Ось про одну з них я й хочу розповісти. Це було в Карпатах. Вириваючись із оточення, ковпаківці влетіли в місто Делятин. Я був у той час поранений у ногу. І Микита допомагав мені іти через гори. У…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"