Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1980 №07 Сторінка 2

(Телеграфне Агентство Перця)
/ Журнал Перець /Архів / Рік 1980 / № 07 / Сторінка № 2
Журнал Перець 1980 №07 Сторінка 2 - Телеграфне Агентство Перця. Люди, які прагнуть потягти те, що погано лежить, ні за яких часів повагою не користувалися. І ніхто ніколи таких не виправдовував. Але зрозуміти їхню психологію ми інколи намагаємося. Я також нерідко замислювався: на що, власне, розраховує крадій, коли збирається поцупити наші гроші або речі. От крутиться біля вас «карманник» з улесливо-блудливими очима. Розрахунок його примітивно ясний: він сподівається витягти з вашої кишені гаманець і непомітно зникнути. Поки схопитеся його вже й сліду нема, шукай вітру в полі. Або забереться до вашої хати квартирний злодій. Він теж сподівається зробити свою чорну справу і теж не залишити слідів. Практика показує, що й тих, і тих злодюг у переважній більшості випадків таки розшукують, і вони несуть справедливе покарання. Але все-таки кожний окремо взятий злодій сподівається на те, що саме йому якось вдасться слідів не залишити, і саме його якраз не зловлять. Тобто в даному разі ми, принаймні, можемо хоч зрозуміти, на що він розраховує, ідучи на крадіжку. Але я, приміром, ніяк не можу осягнути психології інших крадіїв, тих, котрі тягнуть наші гроші, заздалегідь знаючи, що сліди їхньої акції залишаються. Причому не просто сліди, а сліди документальні. Маю на увазі тих, кого ми надто делікатно називаємо не злодіями, а розкрадачами. Перейдемо, однак, від теорії до практики. Ну, на що, приміром, могла розраховувати Світлана Мосійчук, яка працювала в місті Острозі рахів-ником-діловодом школи-інтернату, коли вирішила привласнити гроші своїх колег? А ні на що не розраховувала! Просто: якось воно буде. А тим часом, внесли, скажімо, вчителі платню за оранку своїх городів, а Світлана ті гроші та й собі в кишеню. Так само привласнила й гроші, вторговані за свинину зі шкільного господарства. Коли ж відсутність внесених грошей було виявлено, Світлана Анатоліївна просто чкурнула з роботи. Але хіба ж утечеш надовго й далеко?! Не можу зрозуміти й Івана Олександровича Ба-лаушкв, завідуючого райвідділом культури в тому ж Острозі. Те, що в нього забракло якоїсь тридцятки до зарплати, мені зрозуміло. У кого не трапляється! І те, що він вирішив ту тридцятку до зарплати позичити, теж зрозуміло. Хто не позичав! І навіть те, що позичити він вирішив не в касі взаємодопомоги і не в приятеля, а в підлеглій бухгалтерії, це якоюсь мірою ще теж можна, як той казав, пойняти. Не зрозуміло інше. У січні Іван Олександрович узяв ЗО карбованців авансу в рахунок зарплати. Але в лютому їх не віддав, натомість узяв іще сорок і знову не віддав. У листопаді добрав ще півсотні. А весь борг повернув аж десь у липні наступного року, коли вже... приїжджі ревізори зажадали. Те, що сама бухгалтерія за власною ініціативою своєчасно не вивернула з боржника грошей, пояснюється, не інакше, як високим службовим становищем І. О. Балаушка. А от чому сам Іван Олександрович, нехтуючи честю та достоїнством свого високого службового становища, не повертав боргу, воліючи тишком-нишком привласнити чужі гроші? ось це, на звичайний здоровий глузд, пояснити годі. У цій досить банальній історії хотів би звернути увагу на такий аспект. Уявімо собі, що той же Балаушко позичив до зарплати гроші не в підлеглій «асі, а в сусіда і в обіцяний термін че віддав. Чи прийшов би він до нього вдруге позичати? Запевняю, ні! А що подумав би про нього сусід? І не лише подумав, а й іншим сусі дам, либонь, повідав би, що з названим громадянином треба бути обережним, бо чоловік, м'яко кажучи, не в усьому порядний. Правда ж? А от чи створилася в оточуючих подібна думка у вищеописаній історії? Щиро кажучи, не певен. А чому? Хіба ж має істотне значення, кому саме не віддає людина позичених грошей: сусідові, приятелеві чи бухгалтерії? Про те, що така цілком справедлива негативна громадська опінія створюється далеко не завжди, може свідчити, зокрема, й інший факт. Ніна Мартинович працювала бухгалтером (й водночас касиром) завкому Здолбунівського спецпідприємства «Південноукрцемремонт». Підприємство має свої дільниці та, відповідно, профспілкові організації в різних містах республіки. І от зібрані профспілкові внески профорги чомусь не здавали на певний рахунок у Держбанк, а пересилали поштою на ім’я Мартинович. А касирка почала ці гроші привласнювати. Спочатку потроху, а потім і не потроху. Відтак вирішила, що й гроші, одержані від робітників за путівки, можна класти не в касу, а собі в кишеню. А далі вже просто тягнула з каси завкому готівку, коли раптом хотілося повести якогось приятеля до ресторану. Одне слово, за три роки молода касирка поцупила понад десять тисяч карбованців, які належали членам профспілки. Не про це нині мова, що злодійка, звичайно, одержала по заслугах. І…
 Телеграфне Агентство Перця

Бібліотека | Архів | Контакт | Зиз | Карикатури | Комар | Лис Микита | Обкладинки | Про Перець | Рейтинг

 Copyright © 1922-2024 "Перець"