Журнал Перець
ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА

Журнал Перець 1980 №02 Сторінка 2

(Гуморески)
Журнал Перець 1980 №02 Сторінка 2 - Гуморески. Мал. А. АРУТЮНЯНЦА Деякі керівники не дотримуються годин прийому громадян». (З листів до редакції). Розважте їх ще трошки, тьотю Клаво, бо Іван Іванович подзвонив, що він десь затримується! Не знаю, як кого, а мене, коли я прочитав омерову «Одіссею», найбільше вразила жахлива історія царя Сізіфа Той, за словами очевидців, мудрий коринфський цар був, пригадуєте, наближений до олімпійських богів. А наближені, відомо знають чимало різних таємниць. Ну, знати знай собі, а плескати язиком не вільно. А Сізіф, бачте, не втримався та розплескав ті богові таємниці широкому загалу. Це викликало великий гнів Зевса, який засудив Сізіфа до каторжних робіт. Той Зевс, слід віддати йому належне, умів вигадувати для своїх підопічних розмаїті муки. Але що вже Сізіфові придумав то просто жах! Колишній цар мусив і вдень, і вночі без будь-яких технічних засобів витаскувати на високу гору велику каменюку, та коли вже ось-ось досягав гребеня гори, камінь знову скочувався додолу. І так вічно. ЦАР СІЗІф І ЗАЛІЗНИЦЯ Ну що, скажіть, може бути страшніше, як увесь час бачити безплідність своєї праці? Та не про Зевса тут мова він не останнім з властолюбців, котрий проявляв до підлеглих жорстокість. Та й Сізіфа на разі облишмо, бо я, власне, згадав собі не так про нього, як про горезвісну Сізіфову працю. А згадав ось у якому зв'язку. У м. Володимирі-Волинському є лісгоспзаг, котрий, зокрема, виробляє паркет для підлоги. І відвантажує той паркет і в Казахстан, і в Ташкент, і у Вологду, і у Вінницю. Це приємно. Але в тому ж Володимирі-Волинському с ПМК-99, котра й там, і в інших містах області зводить будинки, де підлоги також криють таким самим паркетом. Але його вже сюди везуть і з Тернополя, і з Коростеня, і з Київської облас- Звичайно. паркет не каменюка, і не тягають його, а перевозять. І все ж: чи не скидається це трохи на виробничу діяльність Сізіфа? Червоноградський (на Львівщині) завод залізобетонних виробів завантажує вагони, які везуть його продукцію в Новий Роздол, а звідси такі самі плити транспортують до Червонограда й далі до Ковеля. Отаке, даруйте, безглузде катання плиток туди-сюди лише за перше півріччя 1979 року склало ні більше, ні менше, як вісімдесят тисяч тонно- кілометрів. А ще ж везуть плити з Ходорова до Львова та в зворотному напрямку зі Львова до Стрия. Мимоволі подумав: чим і перед ким так важко согрішили залізничники, що змушені виконувати отаку відверто безплідну працю? Нічим і ні перед ким ми не грішні, сумно захитали головами залізничники. Чому ж тоді, дивлячись на таке безглуздя, ви не скажете товари шам-відправникам зась?! Кажемо, ще і як кажемо! повідали залізничники. І показали документи. З них стало видно, що лише на Львівській залізниці за десять місяців минулого року вантажовідправникам відмовили в нераціональних перевезеннях майже на мільйон тонн розмаїтого вантажу, чим зекономили шістнадцять тисяч вагонів, у тому числі на зустрічних перевезеннях понад дев'ять тисяч вагонів. Цифри вражають, змушений був погодитися. Але ж, усе-таки, як бачимо, дехто примудряється везти однакову продукцію туди й назад. Як це їм вдається? Та ви ж самі сказали: примудряються! Тобто хитрують. Виявляється, той же червоноградський завод надсилає плити так званого пустотного настилу в різні пункти Південно-Західної, Південної, Одеської залізниць. Підозріваючи, що на такі дальні й, відповідно, зустрічні вояжі можуть накласти вето, керівники підприємства в планах перевезень фіктивно вказують: «залізобетонні вироби, не вказані в алфавіті». Мовляв, веземо не такі плити, що їдуть у наші краї, а якісь зовсім інші. Дізнавшись про це, я, признатися, відчув себе ніяково. За себе. За те, власне, що інколи з осудженням та зневагою розглядав фотографії залізничних «зайців», котрих раніше, бувало, розвішували в електричках. Подумаєш, проїхав чоловік із Києва до Боярки без квитка! Ошукав, бач, нас, на якихось тридцять-сорок копійок! А тут же «зайцем» провозять вантажі цілими ешелонами, забирають у держави десятки, сотні тисяч карбованців І хоч мені не дуже симпатичні подібні фотометоди виховання, але в даному разі я вивішував би портрети таких керівників-обменщикіа на товарних вагонах. Якщо, звісно, важко придумати якісь дієвіші методи їх виховання. Бо ж відомо, як нині бракує залізничних вагонів. До речі, у тому ж Володимирі-Волинському мені розповідали, як буквально плакав директор місцевого цукрового заводу, вимолюючи вагони під готову продукцію, що лежала просто неба. Згадавши про цукор, мимохіть подумав і про те, з чого цукор робиться. Себто про буряки. Точніше, про їх перевезення. Річ у тім, що буряки возять переважно на короткі відстані. І коли на такі відстані возять залізничними вагонами, то це, м’яко кажучи, надто нераціонально. Ось 2 ДАЛИ ПЕРЦЮ! Працюючи бригадиром у колгоспі «Шлях до комунізму» (Драбівський район на Черкащині), Жила Я. І. грубо ставився до колгоспників, зловживав своїм службовим становищем. А згодом так знахабнів, що украв колгоспну телицю. За негідні вчинки Жилу виключили з членів КПРС, зняли з посади бригадира, а рішенням народного суду його за крадіжку було засуджено до одного року примусової праці. Та минуло небагато часу, і голова колгоспу «Україна», цього ж таки Драбівського району. Бердник М. О. узяв Жилу до себе бригадиром. А Жила знову за свос. Про це повідомлялося у листі колгоспників до…


 Copyright © 1922-2024 "Перець"